Архів / Archive

Гуцул Т.А., к.е.н., доцент

Національний університет біоресурсів і природокористування України

м. Київ, Україна

Економічне районування України

Основи економічного районування України створювалися досить давно. Перша наукова спроба економічного районування України, як частини Російської імперії, була зроблена К.І. Арсеньєвим у 1818 році. Він запропонував поділити країну на десять «просторів»,  з яких два – в межах України: Карпатський і Степовий. При цьому враховувались подібність губерній за кліматом, якістю земель і розвитком промисловості.  

Серйозно ставився до проблем районування України С.А. Рудницький – основоположник національної географічної науки [1]. Практично правильним він визнавав виділення округів, що формувались на основі природних та антропогенових критеріїв і рівності кількості населення – 300-600 тис. осіб в окрузі. На основі історико-географічного принципу С.Рудницький поділив Україну на Правобережну, Лівобережну і Південну.

Вагомий  внесок у теорію і методологію економічної географії у 20 – 30-х роках ХХ ст. зробив Садовський В. Займаючись теоретичними питаннями економічної географії, В.Садовський досліджував важливе і остаточно ще не розроблене на той час, поняття економічного району. Під економічним районом він розумів певну відмежовану територію, на якій господарське життя в цілому, чи певна група господарських явищ зв'язана певною закономірністю. Класифікація економічних районів запропонована В.Садовським не втратила свого науково-пізнавального значення і у наш час. Він виділяв райони природно-історичні, економічні і природно-господарські. У свою чергу, економічні райони поділяв на інтегральні та спеціальні [2].

Теоретичні обґрунтування економічного районування одержали найбільший розвиток у роботах М.М. Колосовського. Ним був створений авторський курс лекцій з економічного районування, розроблений понятійний апарат радянської районної школи економічної географії.

Економічне районування України за часів СРСР враховувало існування її господарства як складової частини господарського комплексу союзної держави. Тому економічне районування України ґрунтувалося на інтересах СРСР. Тоді територія нашої держави умовно була поділена на 3 економічні райони: Донецько-Придніпровський, Південно-Західний та Південний. Таке районування не відповідало інтересам України в умовах становлення її політичної й економічної самостійності [3].

В умовах розвитку економіки України як самостійної держави започатковано новий етап держав­ного будівництва. Серед комплексу проблем виникло питання реформації територіально-адміністративного устрою і приведен­ня його у відповідність з новими економічними процесами та ет­нокультурними особливостями.

Професор А. Топчієв у роботі «Теоретичні основи регіональної економіки» [4] відзначав, що районування – це своєрідна територіальна систематика, процес поділу території на певні частини, які виділя­ються за тією або іншою ознакою (однорідне районування) або ж по їхній сукупності й взаємодії (функціональне району­вання). Але кожний з виділених районів відразу ж одержує специфічну якість – своє місце розташування, тобто своє роз­ташування щодо інших районів.

Значний внесок у розробку нової сітки економічних рай­онів України зробили українські вчені, які працювали в цій галузі: Ф.Д. Заставний, В. А. Поповкін, О.І. Шаблій, М. Д. Пістун, М.М. Паламарчук, С.І. Дорогунцов, А.М. Федорищева, А. Колодій, В. Нудельман, В. Тихонов та ін.

Радою по розвитку продуктивних сил НАН України у 1995 р. запропоновано виділити в Україні 9 економічних районів, а саме: Донецький (Донецька і Луганська обл.); Придніпровський (Дніпропетровська і Запорізька обл.); Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.); Столичний (Київська, Чернігівська і Житомирська обл.); Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська обл.); Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатсь­ка і Чернівецька обл.); Подільський (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька обл.); Центрально-Український (Черкаська і Кіровоградська обл.); Волинський (Волинська і Рівненська обл.).

У 2010 році Інститутом регіональних досліджень НАН України було розроблено нову модель районування економічного простору України. За словами авторів відповідно до векторів зовнішньоекономічних торговельних потоків може бути виділено чотири економічних райони, розвиток яких забезпечує вихід на зовнішні ринки: 1) Південний, 2) Західний, 3) Східний і 4) Центральний.

За традиційною точкою зору в Україні нині виділяють шість економічних районів:

1. Центральний (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська, Вінницька області);
2. Західний (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільська,  Хмельницька, Рівненська, Чернівецька, Волинська обл.);
3. Північно – Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);
4. Східний (Донецька, Луганська обл.);
5. Придніпровський (Дніпропетровська, Кіровоградська, Запорізька обл.);
6. Південний (АР Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська обл.) [3].

Процес роботи над формуванням та управлінням економічними районами в Україні не припиняється і стає ще більш актуальною. Економічне районування в сучасних умовах розглядається як спосіб управління господарством у територіальному розрізі, як основа розроблення й реалізації державної регіональної політики. Економічний район є важливою складовою державної регіональної політики. Одночасно, це територіальна природно-господарська цілісність, що має свою специфіку - історичну, природну, соціальну, економічну, а також свій потенціал і умови розвитку, що є основою регіонального управління.

Список використаних джерел

1. Рудницький С. Декілька заміток до справи районізації України [Текст] / С.Рудницький // Історія української географії. – Вип.2, 2000. – С. 43-49.
2. Шевчишен М.Ю. Внесок професора В.В. Садовського в українську суспільну географію [Текст] : автореферат дис. …канд. географ. наук: 11.00.13 / Шевчишен Микола Юрійович, Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2010. – С.12-13.
3.  Регіональна  економіка [Текст] :  навч.  посібник  /  Збарський В.К., Мацибора В.І. [та ін.]. – [2-ге вид., доповн. і переробл.] ; за ред. В.К. Збарського та В.І. Мацибори. – К. :ЦП «КОМПРИНТ», 2014. – 363с.
4. Топчієв, О.Г. Теоретичні основи регіональної економіки [Текст] : навчальний посібник / О.Г.Топчієв. – К. : Вид-во УАДА, 1997.