Сиротюк Ю.В., асистент
Національний університет державної податкової служби України
м. Ірпінь, Україна
ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ ТА АЛОКАЦІЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ В ЕКОНОМІЦІ
На сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки ключовою проблемою залишається дефіцитність фінансових ресурсів та безмежність потреб економічних агентів, що призводить до існування великої кількості альтернативних способів задоволення цих потреб через алокацію фінансових ресурсів в економіці. Слід зазначити, що ефективною алокація вважається, коли відбувається максимальне задоволення існуючих потреб економічних агентів. Установами, які мають здатність бути каналами непрямої алокації фінансових ресурсів у перспективні галузі та сектори економіки, максимально задовольняти потреби всіх економічних агентів та як наслідок сприяти збалансуванню розвитку економіки країни є фінансові посередники. Особливої актуальності набуває дане питання в період, коли економіка країни функціонує в умовах економічної нестабільності та потребує ефективного розподілу наявних та пошуку альтернативних джерел ресурсів, що на даному етапі характерно для України.
Теоретичні аспекти сутності фінансових посередників знайшли своє відображення у працях Є. Галімова [1], В. Зимовця [2], С. Зубика [2], В. Корнєєва [3], І. Школьника [4] та ін. Водночас аналіз фінансових посередників як ланки, яка відіграє ключову роль в алокації фінансових ресурсів в економіці України, потребує поглиблених досліджень у цій сфері.
Метою дослідження є виявлення зв’язків між діяльністю фінансових посередників та алокацією фінансових ресурсів в економіці.
Алокація фінансових ресурсів в економіці в першу чергу відбувається між різними секторами та галузями економіки. Дедалі більшого значення набуває питання збалансування алокації ресурсів між фінансовим та нефінансовим (реальним) секторами економіки, які є складними багатофункціональними підсистемами з певною структурою, суб’єктами, ресурсами й економічними інтересами агентів [1]. Основою взаємодії обох секторів економіки є спільність інтересів і цілей їх учасників. Спільними цілями є збільшення норми прибутковості, нарощення частки ринку, зростання ринкової капіталізації, підвищення конкурентоспроможності. Досягнути такої мети можна лише спільними зусиллями. Так, зростання прибутків підприємств реального сектору можливе лише за умови зростання виробництва чи використання інновацій, для яких важливі додаткові фінансові ресурси, що надаються фінансовими посередниками. Водночас розширення діяльності підприємств автоматично формує попит на фінансові продукти посередників [4; с.89]. Тобто ці два сектори дуже тісно взаємопов’язані та їх розвиток залежить один від одного, а зв’язуючою ланкою між ними залишаються фінансові посередники.
Алокація фінансових ресурсів в економіці через фінансових посередників відбувається за допомогою відповідного інструментарію, а саме: залучення депозитів та надання кредитних ресурсів, інвестування в різноманітні фінансові активи, надання лізингових та факторингових послуг тощо. За критерієм участі в алокації фінансових ресурсів, економічних агентів можна поділити на донорів фінансових ресурсів, фінансових посередників та реципієнтів фінансових ресурсів. Рух фінансових ресурсів має круговий характер, тобто всі учасники тісно взаємопов’язані і одночасно можуть виконувати кілька ролей.
Держава з однієї сторони виступає донором, тому що вкладає мобілізовані при допомозі фіскальних механізмів і не лише кошти, як правило в банківський сектор. Підприємства переважно виступають реципієнтами, шляхом отримання кредитів, лізингових та факторингових послуг, залучення коштів шляхом інвестування в акції випущені підприємствами, випуск облігацій тощо. В ролі донорів підприємства фінансують, як правило, банківський сектор. Фінансові посередники залучають надлишкові фінансові ресурси також у населення, шляхом укладання депозитних та пенсійних контрактів, оформлення страхових полісів, продажу інвестиційних сертифікатів тощо.
Отже, дослідження функціонування фінансових посередників та особливостей алокації фінансових ресурсів в економіці показало, що вони мають здатність забезпечувати переміщення фінансових ресурсів у різноманітні галузі та сектори економіки. Визначено, що фінансові посередники залучаючи кошти від донорів з нефінансового сектору можуть направляти їх до реципієнтів через такі механізми, як: кредитування підприємств, інвестування в акції та облігації підприємств, надання лізингових та факторингових послуг, частково придбання державних боргових цінних паперів тощо. Таким чином вони здійснюють коригуючий вплив на алокацію фінансових ресурсів в тій чи іншій галузі, або в тому чи іншому секторі економіки. З метою реалізації фінансового потенціалу посередників доцільно вжити заходи за двома основними напрямами, а саме: по-перше, створення сприятливих умов для нарощення ресурсної бази фінансових посередників, а, по-друге, сприяти налагодженню зв’язків між фінансовим та реальним секторами економіки.
Список використаних джерел
- Галимова, Э.Р. Эволюция институциональных связей реального и финансового секторов в современной российской экономике [Текст] / Э.Р. Галимова // Вестник НГУ. Сер.: Социально-экономические науки. – 2007. – Т. 7. – № 2. – С. 158–166.
- Зимовець, В. В. Фінансове посередництво [Текст] : навч. посіб. / В. В. Зимовець, С. П. Зубик. – К., 2004. – 288 c.
- Корнєєв, В. В. Фінансові посередники як інститути розвитку: монографія / В. В Корнєєв. – К. : Основа, 2007. – 192 с.
- Школьник, І.О. Взаємодія інститутів фінансового посередництва з реальним сектором економіки [Текст] / І. О. Школьник, А.Ю. Семеног // Фінанси України. – 2011.– №1. – С.84–94.
| 
