Боднарчук Т.Л., к.е.н.,науковий співробітник
ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»
м. Київ, Україна
ІНОЗЕМНИЙ КАПІТАЛ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА: ІСТОРИКО-ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ
На сучасному етапі розвитку України за умов загострення зовнішньополітичної ситуації та економічної нестабільності важливим чинником соціально-економічного зростання виступає підприємництво. Формування ефективного підприємницького середовища у вітчизняному господарському просторі потребує вирішення низки проблем, а саме спрощення документальних та реєстраційних процедур, мінімізації державного втручання у підприємницьку діяльність та зведення його до функції забезпечення прозорого конкурентного середовища (державний контроль за діяльністю фінансово-бізнесових груп), послаблення податкового тиску на сферу малого та середнього бізнесу. Однак ключовою домінантою становлення ділової сфери є оптимізація джерел фінансування підприємництва, одним з яких виступає іноземний капітал. Це, у свою чергу, актуалізує потребу у виробленні механізмів покращення інвестиційного клімату та сприяння іноземним довгостроковим виробничим вкладенням. Особливу цінність у цьому контексті становить вивчення історичної практики розвитку підприємництва за участю іноземного капіталу, зокрема, в Російській імперії у ХІХ – початку ХХ ст.
У другій половині ХІХ ст. за умови активного впровадження політики державного протекціонізму відбувається інтенсифікація вітчизняних зовнішньоторговельних операцій, які зумовили накопичення приватного торговельного капіталу, розвиток фінансових, банківських, біржових відносин та формування відповідної інституційної структури. Все це, своєю чергою, сприяло фінансовій інтеграції Російської імперії та експансії надлишкового іноземного капіталу у вітчизняне господарство. За умов нестачі вільних коштів в середині країни (якщо в Європі на людину припадало 50 руб. вільних коштів, то в Російської імперії – 10 руб.) іноземні інвестиції стали домінантним чинником розвитку промислово-торговельного підприємництва та концентрації промислового виробництва. Привабливість Російської імперії для інвестора була пов’язана із перспективою швидкого економічного розвитку окремих її регіонів (українського), підвищеною нормою прибутку, низькою вартістю робочої сили та сприятливою інвестиційною політикою уряду (податкові пільги іноземним підприємцям, спрощення процедури заснування заводів та фабрик).
Основними формами залучення іноземного капіталу виявилися такі: безпосереднє капіталовкладення в підприємство (створення іноземних фірм або змішаних підприємств) та поширення державних облігаційних позик на міжнародних фінансових ринках. Серед іноземних підприємців найбільшу кількість складали німці, австрійці, французи, англійці, греки, турки. Зокрема, за період 60–90-х рр. в країні було створено вихідцями з Німеччини 207 підприємств, Австрії – 40, Англії – 38, Франції – 26, Швейцарії – 15, Туреччини – 15 [1, c. 50].
Починаючи з середини ХІХ ст. іноземні інвестори віддавали перевагу банківській сфері та залізничному будівництву, значні капіталовкладення у промислове виробництво почали здійснюватися лише з кінця 1880-х рр. Зокрема, найбільш привабливими для французького та бельгійського інвестора були галузі важкої промисловості півдня України (сталеваріння, вугільна галузь, металообробка), англійський та німецький капітал спрямовувався у текстильну, добувну та хімічну галузі. Якщо у третій чверті ХІХ ст. іноземні інвестиції у вітчизняну промисловість складали 9-14% всього промислового капіталу, то уже в період 1880-1913 рр. – 50% [2, c. 31].
Завдяки іноземному капіталу протягом ХІХ ст. на українських землях були створені потужні виробничі структури з високим рівнем механізації та автоматизації праці, оптимізації виробничого процесу, технічної модернізації форми та способу виробництва, поглиблення внутрішньовиробничого поділу праці, посилення виробничої спеціалізації та кооперації. Зокрема, якщо на початку ХІХ ст. на території тогочасної України налічувалося близько 20–30% крупномасштабних промислових підприємств та відповідно 70-80% дрібних мануфактурних виробництв, то уже на початку ХХ ст. показники складали відповідно 90% та 10%.
Притік іноземного капіталу до вітчизняної важкої індустрії сприяв: підвищенню рівня видобутку вугілля в Донбаському регіоні (якщо у 1860 р. видобуток вугілля складав лише 1,2 млн. пуд., то у 1875 р. – 50,9 млн. пуд., а у 1895 р. – 222,3 млн. пуд.); нарощуванню обсягів виробництва металу (якщо у 1875 р. на вітчизняних металургійних заводах було вироблено 622,5 тис. пуд. чавуну та 998,6 тис. пуд. заліза й сталі, то у 1895 р. – 26748,0 тис. пуд. чавуну та 14145,0 тис. пуд. заліза й сталі); формуванню окремих промислово-гірничих районів та збільшенню обсягів видобутку марганцевої руди (за період 80-90-х рр. видобуток на українських рудниках збільшився з 2,7 млн. пуд. у 1880 р. до 187 млн. пуд. у 1899 р.); розробці нових родовищ солі та нарощуванню обсягів її видобутку [3, c. 627; 4, с. 101].
Іноземний капітал став чинником розвитку підприємництва у скляній, паперовій, текстильній, фарфоро-фаянсовій та хімічній галузях. Зокрема, уже в 1850–60-х рр. на українських теренах налічувалося близько 20 фабрик з виробництва паперу, 15 паперово-прядильних та 20 фарбувально-набивних підприємств, 11 фарфорово-фаянсових заводів, близько 40 скляних заводів з обсягом виробництва 113 тис. руб. [5, c. 9–232; 6, c. 344–345, 403-404]. Фактично за рахунок іноземних капіталовкладень відбулася концентрація вітчизняного цукрового виробництва: якщо у середині ХІХ ст. переважна більшість цукроварень виробляла до 2 тис. пудів, то уже у 1892-1893 рр. у Волинській, Київській та Подільській губернії домінували підприємства з обсягом виробництва 100-150 тис. пуд. та чисельністю працівників до 46 тис. [7, c. 175, 179, 184]. Закордонні інвестиції стали важливим чинником розвитку підприємницької діяльності у борошномельній, кондитерській, спиртово-горілчаній галузі вітчизняної промисловості та в цілому дали поштовх до пожвавлення економічних процесів в суспільстві.
Таким чином, притік капіталу у формі вільних грошових коштів, передової техніки, технології виробництва, західних спеціалістів прискорював процес індустріалізації національного господарства та сприяв становленню нових галузей вітчизняної промисловості. Важливими умовами зростання притоку іноземних інвестицій до країни виявилися дешева робоча сила, висока норма прибутку, сприятлива інвестиційна політика уряду.
Список використаних джерел
1. Бовыкин, В.И. Иностранные предприниматели и заграничные инвестиции. Очерки [Текст] / В.И. Бовыкин. – М. : РОССПЕН, 1997. – 328 с.
2. Платонов О. 1000 лет русского предпринимательства. Энциклопедия купеческих родов [Текст] / О. Платонов. – Москва : Современник, 1995. – 495 с.
3. Економічна історія України: Історико-економічне дослідження : в 2 т. [Текст] / [ред. рада: В.М. Литвин (голова), Г.В. Боряк, В.М. Геєць та ін.; відп. ред. В.А. Смолій]. – НАН України. Інститут історії України. – К. : Ніка-Центр, 2011. – Т.1. – 696 с.
4. Неболсин, Г.П. Статистическое обозрение внешней торговли России : в 2 т. [Текст] / Г.П. Неболсин. – Т.1. – СПб., 1850. – 410 с.
5. Крюков, П. Очерк мануфактурно-промышленных сил Европейской России, служащий текстом промышленной карты [Текст] / П. Крюков. – СПб. : Тип. Департамента внешней торговли, 1853. – 249 с.
6. Обзор различных отраслей мануфактурной промышленности России [Текст] / Департамент мануфактур и внутренней торговли : в 3 т. – Т.1. – СПб, 1862. – 428 с.
7. Фабрично-заводская промышленность и торговля России: с приложением общей карты фабрично-заводской промышленности Российской империи [Текст] / Министерство финансов, Департамент торговки и мануфактур. – СПб., 1896. – 636 с.
| 
