Архів / Archive

Головна » Статті » 2015_06_4-5_KamPodilsk » Секція/Section_4_2015_06_4-5

ОСВІТНІЙ ПРОСТІР – СИСТЕМОТВІРНА СКЛАДОВА, СУБ’ЄКТ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ

Франчук Т.Й., к.п.н., доцент

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

м. Кам’янець-Подільський, Україна

 

ОСВІТНІЙ ПРОСТІР – СИСТЕМОТВІРНА СКЛАДОВА, СУБЄКТ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ

 

Освіта, як соціокультурний феномен, є іманентною складовою еволюційного розвитку суспільства,  людства. Важко переоцінити значення освіти як фактора соціально-економічного розвитку суспільства,  оскільки вона виступає реальним суб’єктом  формування громадянина, соціально зрілої особистості, яку визначає свідоме ставлення до своїх обов’язків, здатність до високопродуктивної професійної діяльності, особистісної, професійної, соціальної самореалізації. Зокрема, як зазначає Свиридов О.А., три роки економічного впливу системи освіти на економіку набагато перевищує за цим показником вплив усієї нафтогазової галузі або сфери високих бізнес-технологій [3].

Сучасні тенденції та логіка державної політики в соціокультурній, економічній, освітній сферах об’єктивується у балансуванні інтеграційних та децентралізаційних процесів, пошуках оптимальної формули їх взаємозалежності та взаємодії. Принципова відмінність традиційної інформаційно-репродуктивної освіти від особистісно-орієнтованої, компетентнісної полягає, насамперед, в тому, що вона більшою мірою опікується підготовкою спеціаліста до реалізації функціональних обов’язків в рамках заданих стандартів. Що стосується особистісного розвитку, формування громадянської позиції, то ці завдання, як правило, є прерогативою виховної діяльності навчального закладу, яка структурується досить автономно як додатковий вид діяльності і не виступає іманентною складовою освітньої діяльності (наприклад, підготовки висококваліфікованого спеціаліста – інтелігента, громадянина, патріота).

Освітня діяльність, яка проектується як системний процес формування компетенцій на основі реалізації та самореалізації особистісного, інтелектуального потенціалу кожного, проектуючи індивідуальну траєкторію поетапного сходження до визначених освітніх стандартів – це принципово інша освіта за комплексом її базових характеристик. Тому освітня система  не може бути самодостатньою, автономною, закритою системою, орієнтованою на реалізацію стандартизованої програми вузькопрофесійної підготовки спеціаліста, а інтегрованою в соціокультурний контент відповідного рівня, забезпечуючи гармонізацію зовнішніх впливів, зберігаючи суб’єктність позиції по відношенню до них.

У цьому контексті особливої актуальності набуває проблема формування цілісного освітнього простору як складної багатовекторної та багатофункціональної системи, що формується на само розвивальній основі. Структура освітнього простору держави (як базової умови інтеграції в європейський освітній простір) є також складною і інтегрує в собі простори різних рівнів (регіону, округу, міста, навчального закладу, факультету та ін.), забезпечуючи їх цілеспрямовану, узгоджену взаємодію на основі базових механізмів інтеграції та децентралізації [3]. Головним критерієм цільової спрямованості, змістово-технологічного забезпечення освітнього простору є створення умов, що забезпечують суб’єктність позиції кожної підсистеми, кожного учасника  освітньої діяльності, тобто умов, які є сприятливими для реалізації інтелектуального, особистісного професійного потенціалу, формування особистості, здатної до самореалізації, самотворення в оптимальному для неї режимі.

Психолого-педагогічні дослідження з проблем формування освітнього середовища (освітнього простору) є предметом активних досліджень І. Беха, Є. Бачинської, Н. Гонтаровської, І. Зязюна, А.Каташова та ін. Солідаризуємося з позицією авторів, які трактують освітній простір як елемент соціуму, соціального,  просторово-предметного оточення, асоціюють з моделлю соціокультурного середовища. Так, досліджуючи  сутність інноваційного освітнього простору регіону, Бачинська Є.М. трактує його як середовище, територію, в межах якої діють єдині узгоджені правила інноваційної діяльності,  як цілісну систему, результатом функціонування якої є новітні ідеї та оригінальні технології [1, с. 81]. У визначенні сутності цілісного освітнього як складової соціокультурного простору ми виділили наступні системо твірні характеристики:

1. Освітній простір є відкритою динамічною системою, свого роду складним багаторівневим, багатофункціональним утворенням, що в рамках єдиних базових стандартів забезпечує взаємозалежність та взаємодію його складових, які інтегрально спрямовані на реалізацію блоку цінностей та цілей відповідної освітньої системи і є реальними суб’єктами її цілеспрямованого формування. 

2.Фунцкціонування цілісного освітнього простору проектується в контексті відповідного регіонального соціокультурного, економічного середовища, позначеного особливостями його соціально-економічних пріоритетів, тенденцій та забезпечуючи інтеріоризацію його цінностей, перспектив розвитку в освітню діяльність. Водночас, освітній простір виступає мобільним суб’єктом оптимізації соціокультурного через: формування відповідного типу особистості, професіонала; організацію науково-дослідної, просвітницької роботи, спрямованої  на розвиток інтелектуального, соціально-економічного, культурного потенціалу відповідного регіону.

3. Цілісний освітній простір характеризується перманентністю та цілеспрямованістю взаємодії суб’єктів освітньої діяльності, об’єднаних навколо реалізації базових цілей освітньої системи, а також оптимізації соціокультурного, економічного простору, ефективність яких безпосередньо або опосередковано залежить від якості функціонування освітньої системи регіону (так само прослідковується і зворотна залежність).

4. Органічне поєднання та гармонізація  загальновизнаних регіональних (спільних для всіх суб’єктів соціокультурного простору) цінностей та сформованих у їх контексті освітніх стандартів кожного окремого освітнього закладу, що дає їм можливість на автономність, конкурентоздатність самореалізацію на основі сформованого реального активу та  потенціалу розвитку.

5. Визнання головним критерієм якості соціокультурного, освітнього простору –  формування сприятливих умов для самореалізації всіх суб’єктів відповідних систем.

6. Освітній простір розвивається через програмування поетапних змін, що реалізуються на основі реального досвіду розвитку, фіксованого у колективному досвіді, актуалізацію його потенційних можливостей, системного наукового пошуку варіантів оптимізації освітньої системи (спільні ідеї, проекти, концепції розвитку системи, її сегментів).

    Отож, освітній простір навчального закладу трактується як багаторівнева система, яка програмується як по горизонталі, відображаючи всю складність взаємовідносин її суб’єктів, так і по вертикалі, визначаючи динаміку її розвитку на близьку та далеку перспективу.

 

Список використаних джерел

  1. Бачинська, Є.М. Механізм формування інноваційного освітнього простору в регіоні [Текст] / Є.М. Бачинська // Педагогіка і психологія. – №1 (54). – 2007. – С.79 – 88. 
  2. Свиридов, О.А. Теория и методология функционирования образовательных систем [Текст] : дисс. … д-ра экон. наук : 08.00.01 / О.А. Свиридов. - Йошкар-Ола, 2006. - 363 с. - РГБ ОД, 71:07-8/398.
  3. Франчук, Т. Й. Цілісний освітній простір: педагогічні основи його формування [Текст] : монографія / Т. Й. Франчук. – Кам’янець-Подільський, 2008. – 243 c.
Категорія: Секція/Section_4_2015_06_4-5 | Додав: clubsophus (2015-06-03)
Переглядів: 1386 | Рейтинг: 0.0/0
Переклад
Форма входу
Категорії розділу
Секція/Section_1_2015_06_4-5
Секція/Section_2_2015_06_4-5
Секція/Section_3_2015_06_4-5
Секція/Section_4_2015_06_4-5
Пошук
Наше опитування
Яка наукова інформація Вас найбільше цікавить?
Всього відповідей: 651
Інтернет-ресурси
Підписатися через RSS2Email

Новини клубу SOPHUS



Наукові спільноти
Статистика
free counters

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0