Суліма Н.М., к.е.н., доцент кафедри економіки підприємства
імені проф. І.Н.Романенка
Національний університет біоресурсів і природокористування України
Новальська Н.І., доцент кафедри адміністративного та медичного менеджменту, професор МКА
Міжрегіональна Академія управління персоналом
м. Київ, Україна
ДО ПИТАННЯ МЕТОДИКИ ВИЗНАЧЕННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Виробнича потужність підприємства характеризується максимально можливою кількістю продукції відповідної якості та асортименту, що може бути виготовлена за рік в умовах використання прогресивної технології і організації виробництва.
Виробнича потужність підприємства обчислюється за відповідними галузевими положеннями, що відображають їхні особливості. Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств.
Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об’єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної з них базового варіанту.
Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва.
У розрахунках потужності багатономенклатурних виробництв у грошовому виразі обов’язково додається програма виробництва продукції підприємства, стосовно якої визначено потужність.
Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів щодо ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого кооперування. До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції. Наприклад, для підприємств чорної металургії провідними виробництвами заведено вважати доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування та металообробки – механічні, складальні, ливарні й ковальсько-пресові цехи; цементної промисловості – печі з виробництва клінкеру; текстильної індустрії – прядильне і ткацьке виробництво.
За наявності кількох провідних підрозділів підприємства виробнича його потужність обчислюється за тими з них, які виконують найбільш трудомісткий обсяг робіт.
У розрахунки виробничої потужності підприємства включають: а) усе діюче і недіюче внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів; б) устаткування, що знаходиться на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду; в) понаднормативне резервне устаткування; г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.
Виробничу потужність підприємства обчислюють за технічними або проектними нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. За браком таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні норми, які враховують прогресивні досягнення значної кількості (20-25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.
Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах з безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування. Для підприємств з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устаткування визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів і встановленої тривалості змін у годинах з відрахуванням часу на проведення ремонтів устаткування, вихідних і святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості діб роботи окремих технологічних цехів.
У найзагальнішому вигляді виробничу потужність провідного цеху (дільниці) з виготовлення однорідної продукції (переробки сировини, виконання інших виробничих операцій) можна визначити за однією з таких формул:
Ni = aiTpm
де Ni – потужність і-го виробничого підрозділу підприємства;
ai – продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру і-ої продукції за годину;
Tp – річний фонд часу роботи устаткування;
m – середньорічна кількість фізичних одиниць устаткування [1].
Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд з провідними цехами чи дільницями). Такі розрахунки необхідні для виявлення невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції окремими виробничими підрозділами і забезпечення узгодженої технологічної пропорційності між взаємозв’язаними виробничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають на основі порівняння коефіцієнтів суміжності, що характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу та інших виробничих ланок.
Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни її величини протягом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність (Nвих). Для цього використовується формула:
Nвих = Nвх + Nотз + Nрп ± Nзп – Nвп ,
де Nвх – вхідна потужність підприємства;
Nотз – збільшення потужності протягом розрахункового періоду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;
Nрп – нарощування виробничої потужності завдяки реконструкції або розширенню підприємства;
Nзп – збільшення (+) або зменшення (–) виробничої потужності, спричинене змінами в номенклатурі та асортименті продукції, що виготовляється;
Nвп – зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування [1].
Установлення й регулювання резервної виробничої потужності підприємства здійснюється з допомогою розрахунків необхідної кількості резервних агрегатів (груп устаткування) та обґрунтування розмірів експериментально-дослідних виробництв. Зазвичай величина резервних потужностей для покриття пікових навантажень не перевищує 10-15%, а для підготовки та освоєння виробництва нових виробів – 3-5% загальної потужності. При цьому треба враховувати, що резерв виробничої потужності передбачається для підприємств, які досягли рівня використання поточної потужності не нижче за 95% і випускають понад 25% нової продукції.
Список використаних джерел
1. Економіка і фінанси підприємства [Текст] : навч. посібник / Л.М. Степасюк, Н.М. Суліма, О.В.Величко ; за ред. В.К. Збарського і В.І. Мацибори. – К. : «ЦП «КОМПРИНТ»», 2013. – 335 с.
| 
