Гапак Н.М., к.е.н., доцент кафедри економіки підприємства
ДВНЗ «Ужгородський національний університет»
м. Ужгород, Україна
ІНСТРУМЕНТИ ПІДТРИМКИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ
Ефективна політика місцевого економічного розвитку повинна вдало компонувати наявні інструменти підтримки розвитку пріоритетних видів діяльності на регіональному та субрегіональному рівнях, враховуючи соціально-економічні особливості певної місцевості. При цьому така політика покликана реалізувати дві стратегічні мети [1, с.10-12]:
1) забезпечення приватної користі через підвищення особистих доходів і покращення добробуту (і, як наслідок, зменшення рівня особистої вразливості та полегшення реакції на зміни у виробничих технологіях та у ринковому середовищі);
2) забезпечення суспільної користі через збільшення оподатковуваного капіталу і робочих місць, збільшення податкової бази (і, як наслідок, поліпшення іміджу та єдності громади, покращення громадських послуг).
Органи влади всіх рівнів (державного, а особливо регіонального і місцевого), громадські організації і приватний сектор повинні бути не просто суб’єктами регіональної економічної політики, а обов’язковими партнерами у процесі економічного розвитку. Така ціль може досягатися при відповідній збалансованості його інструментів. Для аналізу збалансованості за основу прийнято модель, що визначає чотири групи інструментів – бюджетно-фінансові, підвищення конкурентоспроможності, інституційного забезпечення, інтеграції та взаємодії. Разом з тим зрозуміло, що досягти абсолютної розмежованості при класифікації інструментів майже неможливо, оскільки їх функції перетинаються, а ступінь переважної важливості того чи іншого функціонального напряму інструмента виявляти недоцільно через надзвичайну трудомісткість такого аналізу.
Найширше представлені та законодавчо визначені українським законодавством бюджетно-фінансові інструменти регіонального економічного розвитку. Крім того, переважна більшість засобів реалізації бюджетно-фінансових інструментів (податкове регулювання; фінансова, кредитна та гарантійна підтримка розвитку підприємництва; субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виконання інвестиційних програм (проектів); бюджетне планування) широко використовується у практичній діяльності органами місцевого самоврядування, меншою мірою використовуються продаж муніципальних цінних паперів, допомога з державного фонду регіонального розвитку, дотації вирівнювання. Проте, різноманітність і, що найбільш важливо, їх дієвість, суттєво поступаються передовому досвіду розвинених країн. Також військові та пов’язані з ними економічні причини в українських реаліях фактично «заморожують» застосування окремих методів – субвенції з держбюджету на виконання інвестиційних програм, залучення коштів державного фонду регіонального розвитку.
До сфери впливу на підвищення конкурентоспроможності економічної діяльності було віднесено такі основні інструменти, як стратегічне планування, розвиток інновацій та інноваційної інфраструктури, кластери, інвестиції в людський розвиток, проекти регіонального та місцевого розвитку, територіальний маркетинг і брендінг, програми державної підтримки та галузеві програми, вирівнювання економічного розвитку. Загальна їх ознака – дотичність до ринкових характеристик та можливостей покращення ринкової позиції бізнесу за рахунок їх реалізації.
Інструменти, класифіковані авторами [2] як належні до сфери інституційного забезпечення (публічно-приватне партнерство; організаційно-консультаційна підтримка), в Україні розвинені недостатньо.. Так, публічно-приватне партнерство, хоча й має законодавче підґрунтя, в практиці місцевого економічного розвитку діє фрагментарно, залежно від ситуації, що виникла. Така діяльність в Україні, як правило, не інституціоналізується, на відміну від країн ЄС та США. У США, наприклад, до форми державно-приватного партнерства відносять корпорації розвитку, які можуть бути різних видів, і є постійно діючими організаціями. Всі вони характеризуються проведенням економічних досліджень, допомогою з організації венчурного бізнесу, здійсненням маркетингових і фінансових функцій. У країнах ЄС коло інститутів, які безпосередньо залучаються до процесу розвитку територій (крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування різного рівня), дуже широке: асоціації муніципалітетів; національні агентства розвитку; торговельно-комерційні та промислові палати; технополіси; бізнесові й інноваційні центри; регіональні фінансові компанії; приватні консультанти та експерти; профспілки; організації, які займаються працевлаштуванням населення; організації, які спеціалізуються на поширенні нових технологій; бізнес-інкубатори; венчурні фонди; гарантійні фонди; благодійні фонди; місцеві агентства розвитку; комунальні фундації; заклади вищої освіти та наукові центри; технологічні дослідницькі лабораторії тощо.
Незважаючи на відсутність цілеспрямованої державної політики щодо розбудови інституційної інфраструктури регіонального розвитку, в Україні створено і функціонує багато агенцій регіонального розвитку (АРР) та організацій, які не мають такої назви, але ідентифікують себе як такі, що цілком або частково діють з метою сприяння регіональному та/або місцевому розвитку. Але рівень співпраці зазначених організацій та місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування залишається низьким: такі організації майже не залучаються до розробки місцевих і регіональних програм і стратегій розвитку та процесу їх подальшої реалізації; діяльність відповідних організацій в Україні сьогодні здійснюється переважно за рахунок фінансової підтримки з боку іноземних і міжнародних донорів; практично відсутня координація та узгодження діяльності організацій, що позиціонують себе як АРР, на регіональному рівні. Кількість та розмаїття інституційних структур місцевого економічного розвитку в Україні та розвинених країнах навіть не співставні. Багато їх видів в Україні просто відсутні: «центри з однією зупинкою», системи групового маркетингу, корпорації розвитку.
Про інструменти інтеграції та взаємодії органів влади можна стверджувати, що вони повинні бути чи не найдієвішими інструментами регіонального економічного розвитку саме на субрегіональному рівні, оскільки суб’єктами засобів його реалізації (міжмуніципальне та міжрегіональне співробітництво, транскордонне співробітництво) є, в основному, саме місцеві ради і органи виконавчої влади (міські, сільські, селищні). Авторами [2] сюди віднесено міжмуніципальне, міжрегіональне та транскордонне співробітництво Крім того, більшість засобів реалізації цих інструментів потребують, насамперед, ініціативності, доброї волі та організаційних зусиль саме від органів місцевого самоврядування.
У цілому різні інструменти регіонального економічного розвитку територій можна вважати взаємопоєднаними і переплетеними (рис. 1).
Рис. 1. Взаємозв’язок інструментів регіонального розвитку
Логічно, що завжди виникатиме частина інструментів (розміщена у центрі переплетень), що дотична до різних груп, вони будуть мати універсальну природу впливу і генеруватимуть синергічні ефекти. З іншого боку, частина інструментів матиме точкові, але теж необхідні ефекти.
Список використаних джерел
- Слава, С. Місцевий економічний розвиток: сучасні концепції та методи. Вибірковий огляд досвіду США в контексті умов України [Текст] / С. Слава, Г. Грін. – Ужгород : Мистецька лінія, 2000. – 236 с.
- Регіональні та субрегіональні підходи до розвитку пріоритетних видів економічної діяльності в Закарпатській області // Звіт Закарпатського регіонального центру соціально-економічних та гуманітарних досліджень НАН України. – Неопубліковані матеріали. – Ужгород, 2015 р.
| 
