Коваль Ж.Г., науковий співробітник
Державна навчально-наукова установа «Академія фінансового управління»
м. Київ, Україна
ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ФУНКЦІЇ ВНУТРІШНЬОГО АУДИТУ У ДЕРЖАВНОМУ СЕКТОРІ, ЇЇ СУТНІСТЬ ТА РОЛЬ
Утворення державою ефективної системи внутрішнього контролю – об’єктивна необхідність для протидії кризовим явищам, корупції, а також обов’язкова умова інтеграції України до світової економіки.
Як одна із складових системи внутрішнього контролю, внутрішній аудит оцінює надійність та ефективність цієї системи, а державні внутрішні аудитори є професіоналами, покликаними неупереджено й фахово провести таку оцінку.
Внутрішній аудит виник з простого бухгалтерсько-орієнтованого ремесла та функціонував як підпорядкований елемент професії незалежного бухгалтера, його першочерговою задачею було підтвердження точності фінансових питань. По суті, роль аудиту полягала у виявленні помилок в облікових записах, збереженні активів та викритті шахрайства [1].
Формування внутрішнього аудиту як самостійної дисципліни з більш широким спектром розпочалося під час промислової революції в Англії: поряд із викриттям шахрайств аудиторська перевірка стала визначати правдивість та якість фінансової звітності.
Світова економічна криза, вразивши сферу виробництва, фінансову та кредитну системи, сферу грошового обігу, часті банкрутства і зневіра з боку суспільства, потреба у надійному і незалежному контролі спричинили посилення вимог до якості аудиторських перевірок. За таких умов функція внутрішнього аудиту набула більшого значення для контролю операцій бізнесу.
Перелом у розвитку внутрішнього аудиту спричинили дві важливі події 1941 року: публікація першої фундаментальної праці – книги Віктора Брінка «Внутрішній аудит» і створення американського Інституту внутрішніх аудиторів (Institute of Internal Auditors – IIA) – асоціації професіоналів, що працюють як у приватному, так і в державному секторах, яка незабаром перетворилася на широко відому організацію, що розробляє міжнародні стандарти внутрішнього аудиту [2].
З посиленням уваги керівниками компаній і організацій до вирішення проблем дотримання робочих графіків, нестачі ресурсів, виконання нормативних вимог, припинення зловживань і випадків шахрайства тощо, внутрішній аудит значно розширив сферу своєї діяльності у напрямі оцінки усіх операцій підприємства. Внутрішні аудитори почали спрямовувати свої зусилля на надання консультацій менеджерам корпорацій і державних установ. Саме з цього часу внутрішні аудитори стали рівними по відношенню до їхніх зовнішніх колег – зовнішніх аудиторів [1].
Накопичений у корпоративному секторі досвід країн з ринковою економікою став підґрунтям для впровадження внутрішнього контролю та аудиту в державному секторі. Система внутрішнього контролю та внутрішній аудит, як її обов’язковий атрибут, почали формуватися в органах державного управління США, та мали відповідати встановленим вимогам і забезпечувати повне розкриття інформації про фінансові результати діяльності установ і ефективність здійснюваного ними контролю [2].
Починає зростати роль аудиту економічності, ефективності та результативності функціонування компаній і організацій. Цей аудит фокусується на оцінці найбільш важливих і ризикових сфер діяльності та має переважно попереджуючий (а не реагуючий) характер.
Єдина концепція аудиту – як внутрішнього, що здійснюється в організаціях приватного та державного секторів, так і зовнішнього, який проводиться незалежними аудиторськими фірмами та органами державного контролю, – сформувалася до початку 1980-х років. До цього часу, і професія внутрішнього аудитора стала вважатися повноцінною і зрілою, тобто такою, що вимагає серйозної освіти і підтвердження знань одержанням відповідної професійної кваліфікації. Саме тоді почало змінюватися сформоване раніше ставлення до служб внутрішнього аудиту як до внутрішньовідомчої поліції, і вони поступово стали сприйматися як підрозділи, здатні надавати цінну консультаційну допомогу керівникам і фахівцям державних установ [2].
Наведений історичний огляд еволюції внутрішнього аудиту засвідчує про значні зміни, які відбулися у ролі цієї функції у системі державного управління за останні декілька десятиріч. Внутрішній аудит почав включати такі специфічні області знань як управління ризиками та аудит комп’ютерних систем, а перевірки, що здійснюються внутрішніми аудиторами, вийшли за межі суто фінансових і бухгалтерських аспектів. Підвищення ролі внутрішнього аудиту і більш високі вимоги до внутрішніх аудиторів призвели до його подальшого розвитку як самостійної професії.
Зарубіжні вчені [3] вважають, що роль аудитора в державному секторі полягає у наданні допомоги з нагляду (має за мету перевірити, чи державні установи виконують те, що вони мають робити, і слугує для виявлення і запобігання випадкам корупції на державному рівні), розуміння (допомагає приймати управлінські рішення шляхом надання незалежної оцінки державним програм, планів, діяльності і результатів) і передбачення (визначає тенденції і проблеми, що можуть з’явитися в майбутньому).
Узагальнюючи їх досвід, на нашу думку, можна виокремити три складові ролі функції внутрішнього аудиту в секторі державного управління: контрольну, етичну та прогнозування.
Контрольна функція завдяки заходам з виявлення (аудити на підставі підозрілих обставин або скарг; циклічні аудити, які перевіряють використання коштів та/або пов’язані з підрозділом внутрішнього контролю; проведення аудитів за запитом правоохоронних органів; експертиза щодо наявності потенційних конфліктів інтересів під час розробки і впровадження законів, правил і процедур) та стримування (оцінка контрольних заходів для існуючих або пропонованих функцій; оцінка організаційних або притаманних аудиту специфічних ризиків; перегляд запропонованих змін до чинних законів, правил і процедур , що впроваджуються; перегляд контрактів на предмет потенційних конфліктів інтересів) сприяє підвищенню відповідальності перед суспільством.
Етична функція забезпечує дотримання етичних принципів при виконанні аудиторських завдань – вивчення первинних даних, горизонтальна оцінка функцій організації, вертикальна оцінка – на рівні уряду; сприяння інституціалізації самостійного навчання та самовдосконалення.
Прогнозування, що полягає у відслідковуванні тенденцій та оцінці ризику нових проблем, забезпечує корисною та актуальною інформацією для управління ризиками.
У підсумку, ці складові ролі функції внутрішнього аудиту сприяють належному (тобто законному, ефективному і прозорому) державному управлінню.
Список використаних джерел
- Sawyer’s Internal Auditing: The Practice of Modern Internal Auditing: Lawrence B. Sawyer, Mortimer A. Dittenhofer, James H. Scheiner, 5th edition, 4, 2003.
- Грачева, М. В. Внутренний контроль и аудит в секторе государственного управления: опыт развитых стран [Електронний ресурс] / М. В. Грачева // Государственное управление. Электронный вестник. – 2007. – Вып. № 12.– Режим доступу : https://istina.msu.ru/media/publications/article/ce0/69d/8750296/2007_zhurn_Gosud_upr-nie_Elektron_vestnik__12_Vnutr_kontr_i_aud.pdf (дата звернення : 19.10.2015 р.). – Назва з екрана.
- The role of auditing in public sector governance: Supplemental Guidance. 2nd Edition. Release Date: Jan. 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://na.theiia.org/standards-guidance/Public%20Documents/Public_Sector_Governance1_1_.pdf (дата звернення : 19.10.2015 р.). – Назва з екрана.
| 
