Славіна Н.А., к.е.н., доцент
Подільський державний аграрно-технічний університет
м. Кам’янець-Подільський, Україна
КОНЦЕПЦІЯ СИТУАЦІЙНОГО ПІДХОДУ В СУЧАСНІЙ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ МЕНЕДЖМЕНТУ
З розвитком і формуванням сучасного менеджменту завдання організації управління підприємством стають все більш складними та суперечливими. За таких умов розробка управлінських рішень вимагає аналізу конкретних ситуацій за усіма перемінними факторами, оцінки їх впливу на діяльність підприємства та результатів його функціонування. Тому виникла необхідність знову повернутись до розробки та застосування ситуаційного підходу в управлінні, як можливості прямого привнесення науки до конкретних ситуацій та умов.
Особливістю ситуаційного підходу є те, що його прибічники розглядають пряме застосування науки управління в тому, щоб навчити менеджерів «ситуаційному мисленню», тобто умінню вірно оцінювати управлінсько-виробничі ситуації та знаходити виходи із них. Як правило, ситуація в менеджменті включає поряд із управлінським завданням, незадовільний стан справ, невирішені питання.
Розгляд ситуації як важливого явища не є чим-небудь новим в сучасній управлінській теорії. Йдучи набагато вперед свого часу, Мері Паркер Фоллет ще в 20‑ті роки говорила про «закон ситуації». Вона відзначала, що «різні ситуації вимагають різних типів знань», і що людина, яка володіє знаннями стосовно тільки до однієї ситуації, прагне бути в добре керованих ділових організаціях, за інших рівних умов. Два десятиліття потому, у 1948 р. Ральф Стогдiлл (університет штату Огайо) провів ретельне і скрупульозне дослідження характерних якостей лідерів і також дійшов висновку, що саме ситуація у більшій мірі визначає, які риси і навички потрібні лідеру [5, с.147].
Однак, лише наприкінці 60‑х років ХХ ст., концепція ситуаційного підходу набула найбільшого розвитку, розглянувши вплив різних факторів на організацію і на ефективність управління.
Ситуаційний підхід прагне пов’язати конкретні прийоми та концепції з певними конкретними ситуаціями для того, щоб досягти цілей організації найбільш ефективно. На практиці він дозволяє менеджеру:
- поруч з цілісним уявленням об’єкту управління та його функціонування в зовнішньому середовищі, здійснювати ефективне управління певною ситуацією прийняттям рішень;
- приймати рішення, базуючись на аналізі та розумінні ситуації, динаміки її змін, а не виходячи із традиційного принципу спроб і помилок, припускаючи, що в діяльності організації (особливо однакового профілю) є багато спільного, в той час, як ситуація є індивідуальною і управлінське рішення необхідно приймати в тій конкретній ситуації, яка склалася для об’єкту управління на даний момент.
Більшість теорій управління можуть бути застосовані лише для вирішення вузького кола проблем, пояснюючи лише якусь частку реальності. Але, якщо лише вийти за ці вузькі межі, теорія чи не спрацьовує взагалі, чи може перекручувати результати. Цих недоліків спроможний уникнути ситуаційний підхід. Тому, вчені в галузі сучасного менеджменту постійно повертаються до його вивчення та визначення значущості в реальній управлінській діяльності [2, c.420 ].
На думку багатьох авторів [1, 4], ситуаційний підхід означає розгляд чи фіксацію поточного положення чи стану об’єкту управління як компонента системи, в межах якої функціонує такий об’єкт. Ситуацію він називає миттєвим зрізом положення в мінливій системі та фіксацію змісту (основних характеристик) такої системи.
Таким чином, дана точка зору відображає ситуаційний підхід як такий, що пов’язаний з необхідністю моделювати ситуацію, яка правдиво відображала б реальну дійсність. Тобто, ситуаційний підхід являє собою оперування на рівні свідомості менеджера з деякими моделями. Менеджер моделює ситуацію, по-перше, таку, що реально склалася, а по-друге, ідеальну (з його точки зору), а по-третє, бажану, але в той же час реально досяжну. При цьому, така реально досяжна ситуація, виступає в якості перехідної від фактичної до ідеальної, але її ідеальний образ через якісь причини неможливий для досягнення.
Таким чином, характерними особливостями ситуаційного підходу є :
- по-перше, він повністю приймає принципи школи системного підходу і усілякі спроби їх протиставлення неправомірні;
- по-друге, ситуаційний підхід, на відміну від більш ранніх, чисто описових побудов, ставить своїм завданням обґрунтувати практичні рекомендації для управління. Була вживана спроба знайти типологію рішень в галузі організації виробництва і управління, систем внутрішньофірмового планування і бухгалтерського обліку, інформаційно-розрахункових систем, у підборі кадрів тощо, стосовно до кожної із типових управлінських ситуацій. Не все вдавалося, але таке завдання ставилося;
по-третє, ситуаційний підхід значно відрізнявся від традиційної методології «емпіричної школи», яка ще в 30‑х роках почала вивчення окремих управлінських «ситуацій».
Відміна складається у тому, що в його межах кожна «ситуація» – це не окреме, унікальне явище в управлінні, а загальна модель того чи іншого управлінського рішення, де чітко виділяються контрольовані і неконтрольовані перемінні і повинні бути визначені (як правило, кількісно) взаємозв’язки між об’єктивними характеристиками системи і її середовища, і відповідним до цих вимог рішенням. [3, с.100]. Перераховані особливості ситуаційного підходу – це його, в якійсь мірі, ідеалізовані принципи, які складають визначений науковий інтерес. Як і системний, ситуаційний підхід не є простим набором прописаних вказівок, це скоріше всього спосіб мислення про організаційні проблеми і їх розв’язання. У ньому також збережена концепція процесу управління, яка застосовується до всіх організацій.
Основними умовами створення та існування ситуаційного менеджменту, на нашу думку, повинно бути:
- діяльність організації повинна визначатись внутрішніми та зовнішніми обставинами, а теорія – давати рекомендації, як налаштовувати організацію до конкретних вимог. В такому розумінні ситуаційна теорія відкидає претензії класичних та психологічних підходів на розробку універсальних правил ефективного управління;
- параметри організаційного оточення визначають процес створення оптимальної адаптивної організаційної структури;
- організації, що діють з врахуванням організаційного контексту, найчастіше досягають більшої ефективності, ніж ті, які цього не роблять.
- може проводитись емпіричне дослідження для встановлення оптимального співвідношення між організаційною структурою, очікуваннями персоналу, оточуючим середовищем та розмірами організації.
Список використаних джерел
- Гудзинський, О. Д. Менеджмент підприємницької діяльності : навч. посіб. / О. Д. Гудзинський, С. М.Судомир, Т. О. Гуренко ; заг. ред. О. Д. Гудзинського. – К. : ІПК ДСЗУ, 2010. – 321 с.
- Діагностика стану підприємства : теорія і практика [Текст] / [Воронкова А. Е., Вечерковскі Р. З., Воронков Д. К. та ін.] ; за заг. ред. А. Е. Воронкової. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – Х. : ВД «ІНЖЕК», 2008. – 520 с.
- Осініна, Л.М. Ситуаційний менеджмент [Текст] : конспект лекцій / Л.М. Осініна,; Відп. ред. О. Л. Дінькова ; Європейський університет. - К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2006. - 109 с.
- Осовська, Г.В. Основи менеджменту [Текст] : підручник/ Г.В. Осовська, О.Д. Осовський,. – [3-е вид., перероб. и доп.]. – К.: Кондор, 2006. – 661 с.
- Фролова, Г.І. Ситуаційний підхід в сучасній теорії та практиці менеджменту [Текст]/ Г.І. Фролова // Формування ринкових відносин в Україні [Текст] : Зб. наук. праць. – Київ: НДЕІ, 2002. – Вип.16. – С. 146–149.
|
