Тараш Л.І., д.е.н., с.н.с., провідний науковий співробітник
Петрова І.П., аспірант
Інститут економіки промисловості НАН України,
м. Київ, Україна
МІСЦЕ І РОЛЬ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ
У складних умовах нестабільності в Україні у комплексі реформ в різних сферах суспільного життя виключно важливою є модернізація економіки як розвиток у напрямі до створення більш ефективної і конкурентоздатної на глобальному ринку національної економічної системи. Найбільш поширеним поглядом на сучасну модернізацію, якою прямують країни, що розвиваються, в тому числі і Україна, є визнання її як процесу перетворень, спрямованого на подолання економічного відставання і перехід до нового етапу розвитку на ос-нові, переважно, масштабних запозичень і адаптації ринкових інститутів, технологій і передового досвіду країн-лідерів.
Змістовну частину модернізації економіки [1; 2; 3], з чим згодна переважна більшість дослідників, складають структурні, технологічні і інституціональні зміни, спрямовані на підвищення глобальної конкурентоздатності національної економічної системи.
У межах структурної модернізації економіки здійснюються структурні і організаційні перетворення: удосконалення організації і організаційної структури економіки, структурна перебудова суспільного виробництва й збалансованого розвитку всіх галузей національного господарства, диверсифікація, оптимізація структури національної економіки і ВВП за рахунок підвищення частки галузей, що виробляють продукцію з високою доданою вартістю, формування виробничої структури, що відповідає критеріям розвиненої індустріальної країни і інші структурні перетворення.
Інституціональна модернізація включає різні способи інституціональних змін: запровадження і пристосування перейнятих нових інститутів ринкової економіки, розвиток тих інститутів, що уже функціонують, підвищення їх частки в господарському комплексі до рівня сучасних вимог модернізації, рекомбінація існуючих інституціональних форм, руйнування інституціональних бар'єрів, перехід на новий рівень ринкових відносин.
Технологічна модернізація: розвиток галузей «нової економіки», розвиток людського капіталу, освоєння виробництва продуктів сучасного технологічного рівня, оновлення виробничого апарату, заміна застарілого обладнання та технологій на сучасні, більш продуктивні, швидке використання всіх важливих нововведень, підвищення інноваційної активності суб’єктів господарювання, органічне включення в новітні світові інноваційні процеси, інтеграція у світову економіку.
Кожний із цих складових, узятий окремо, є лише умовою модернізації. Модернізація є комплексним процесом, «в якому поєднуються політична воля, економічна доцільність і технологічні можливості» [4, с. 14]. Результатом сучасної модернізації є перетворення країни у промислово розвинену державу, продукція якої стає конкурентоздатною на світовому ринку [4, с.21].
Виключно важлива роль у сучасній модернізації економіки належить державі. По-перше, модернізація може здійснюватися за умови послідовної підтримки державою і створення для цього процесу всіх необхідних умов. По-друге, подолання економічного відставання шляхом модернізаційного прориву потребує потужного імпульсу, мобілізації великих коштів, визначення пріоритетних напрямів розвитку, перерозподілу і концентрації коштів і ресурсів на цих напрямах, які здатна забезпечити тільки держава. Таким чином, відповідальність за модернізацію економіки може взяти на себе тільки держава. Тому модернізація ініціюється і провадиться державою при використанні зусиль і ресурсів держави і бізнесу.
«Наздоганяюча» модернізація, яка здійснюється на основі запозичень інститутів і технологій, багато у чому базується на інвестиційних програмах. Своєрідною формою реалізації інвестиційної діяльності є державно-приватне партнерство.
У низці інституціональних перетворень економіки державно-приватне партнерство як одна із основних форм взаємодії держави і бізнесу посідає особливе місце. Державно-приватне партнерство відіграє двоїсту роль у модернізації. З одного боку, державно-приватне партнерство є інституціональною інновацією, яка поєднує в собі і модернізацію інвестиційної діяльності щодо залучення різних джерел інвестування (державних і приватних), і модернізацію механізму управління економікою щодо одночасного підвищення ефективності використання бюджетних коштів і якості виконання державою своїх обов’язків. У сучасній управлінській практиці державно-приватне партнерство позиціонується як нова технологія розвитку економіки, яка поступово оформлюється як самостійний інститут [5; 6]. З іншого боку, державно-приватне партнерство є інструментом державно-го регулювання процесу здійснення модернізації щодо інших перетворень. Таким чином, являючи собою інституціональну інновацію модернізаційного процесу, державно-приватне партнерство в той же час є інструментом державного регулювання процесу здійснення модернізації щодо інших перетворень.
Сформований у розвинених країнах світу, механізм державно-приватного партнерства являє собою спосіб впровадження ринкових відносин у сферу відповідальності держави або, інакше, спосіб делегування державою виконання частини власних функцій приватному бізнесу і розглядається як необхідний інститут ринкової економіки на даному етапі. Мета партнерства – поєднати переваги державного і приватного секторів економіки для взаємної вигоди.
Виходячи із сутності модернізації економіки, модернізаційним завданням щодо державно-приватного партнерства може бути таке: спираючись на світовий теоретичний і практичний досвід західних країн у впровадженні державно-приватного партнерства, критично перейняти, пристосувати і закріпити цей інститут ринкової економіки в країні, сформувати як самостійний та інституційно оформлений напрям в організації співпраці держави і бізнесу у вітчизняних умовах, визначити сфери застосування, забезпечити подальший розвиток.
Економічну сутність державно-приватного партнерства як інструменту державного регулювання економіки можна визначити як інструмент впливу держави на сферу своєї відповідальності через конкурентний допуск приватного інвестора і співробітництво з ним на основі об'єднання ресурсів і компетенцій, розподілення ризиків, зобов’язань і вигод й дотримання економічних інтересів партнерів, що надає додаткові можливості при-ватному партнеру для отримання гарантованого прибутку і підвищення конкурентоспроможності, а державі – для реалізації економічної політики, виконання своїх традиційних завдань, підвищення ефективності діяльності, задоволення суспільних потреб в якості товарів (послуг), що надаються.
Список використаних джерел
1. Ляшенко, В.І. Україна ХХІ: неоіндустріальна держава або «крах проекту»? [Текст] : монографія / В.І. Ляшенко, Є.В. Котов; НАН України, Ін-т економіки пром-сті; Полтавський ун-т економіки і торгівлі. – Київ, 2015. – 196 с.
2. Цветков, В. Об отправной точке неоиндустриальной модернизации [Текст] / В.Цветков // Экономист. – 2010. – № 11. – С. 16-26.
3. Модернизация России: условия, предпосылки, шансы [Текст] : сборник статей и материалов / под ред. В.Л. Иноземцева. – Вып. 1. – М. : Центр исследований постиндустриального общества, 2009. – 240 с.
4. Иноземцев, В.Л. Что такое модернизация и готова ли к ней Россия? [Текст] / В.Л. Иноземцев // Модернизация России: условия, предпосылки, шансы. Сборник статей и материалов. Выпуск 1 / Под ред. В.Л. Иноземцева. – Москва, Центр исследований постиндустриального общества, 2009. – 240 с.
5. Варнавский, В. Государственно-частное партнерство: некоторые вопросы теории и практики [Текст] / В. Варнавский // Международная экономика и между-народные отношения. – 2011. – №9. – С. 41-50.
6. Вилисов М.В. Государственно-частное партнерство: политико-правовой аспект [Электронный ресурс] / М.В. Вилисов // Власть. – №7. – 2006. – С.4-6. – Режим доступа : http://www.rusrand.ru/public/public_7.html (дата обращения : 10.10.2015 р.). – Заголовок с экрана.
| 
