Цимбаліста Н.А., к.е.н., м.н.с.
Державна установа “Інститут регіональних досліджень ім. М.І. Долішнього НАН України”
Україна, м. Львів
ПРОБЛЕМИ ІНСТИТУЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ГОСПОДАРСТВ НАСЕЛЕННЯ
Господарства населення відіграють важливу роль у виробництві аграрної продукції в Україні. Протягом більше ніж десяти років вони виробляли 50-60% валової продукції сільського господарства, сприяючи стабілізації виробництва сільськогосподарської продукції в період реформування аграрного сектору, коли відбувся значний спад обсягів виробництва в сільськогосподарських підприємствах. Господарства населення і надалі залишаються основним виробником (понад 80%) овочевої та плодово-ягідної продукції та забезпечують виробництво 54,5% продукції тваринництва (станом на 2014р.). Водночас вони стикаються з певними труднощами у питаннях реалізації виробленої продукції, оскільки не є юридичними особами та платниками ПДВ, а тому позбавлені можливості отримувати відшкодування вхідного ПДВ і не можуть бути учасниками організованого аграрного ринку.
Іншою проблемою є визначення соціально-економічного статусу членів особистих селянських господарств (ОСГ), які складають значну частину господарств населення. Відповідно до чинного законодавства члени ОСГ відносяться до категорії зайнятого населення незалежно від того, чи є вони працевлаштованими за межами свого селянського господарства. Станом на 1 січня 2014 р. близько 2,4 млн. сільського населення у працездатному віці вважається зайнятим виключно в ОСГ [1, с. 38]. Потенційно це становить велику проблему у сфері соціального і пенсійного забезпечення. Адже ці люди здебільшого не є учасниками системи державного пенсійного забезпечення, не сплачують Єдиний соціальний внесок, а тому не зможуть розраховувати на отримання бодай мінімальних пенсій у майбутньому.
Вирішенню зазначених проблем як у сфері реалізації сільськогосподарської продукції, та і у питаннях зайнятості, соціального та пенсійного забезпечення сільського населення може сприяти поступова трансформація великих господарств сімейного типу у сімейні фермерські господарства (СФГ) з подальшою їхньою реєстрацією у певному юридичному статусі.
За методологією статистичної служби Європейського союзу до 2007р. сімейними фермами визнавалися сімейні господарства, що використовують більше 1 га сільськогосподарських угідь, а починаючи з 2010р. цей критерій зріс до 5 га [2, с. 14]. За даними вибіркового статистичного спостереження у 2014р. 21,6% сільських домогосподарств України мали у своєму володінні і користуванні більше 1 га землі, за середньої у цій групі площі ділянки – 4,12 га; тут сконцентровано 72,5% земельних угідь, що знаходяться у власності сільських домогосподарств [3, с. 172-173]. Саме ця група господарств населення може скласти основу для такої соціально-економічної трансформації на селі.
Наприкінці 2014 р. була здійснена спроба інституціоналізації СФГ в Україні оформлена у законопроектах № 1599 Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання створення та діяльності СФГ та № 1600 Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо стимулювання створення та діяльності СФГ). Першою редакцією законопроекту № 1599 було запропоновано надати можливість особистим селянським господарствам набувати статусу СФГ у формі юридичної особи на підставі договору про спільну діяльність, або без набуття статусу юридичної особи за умови реєстрації голови такого господарства як фізичної особи-підприємця (ФОП). Умовою реєстрації господарства як сімейного є використання виключно праці членів сім’ї з обмеженими можливостями залучення найманих працівників до сезонних або спеціалізованих робіт.
Серед додаткових заходів державної підтримки щодо стимулювання створення та розвитку СФГ було запропоновано встановлення пільгової системи соціального страхування зайнятих у них осіб. Сама по собі ідея заслуговує на увагу, адже така практика існує в країнах ЄС і дає позитивні результати, однак для практичної її реалізації необхідно вносити системні зміни до інших законодавчих актів, або приймати спеціальний закон [4, с. 89].
При цьому автори цієї законодавчої ініціативи запропонували заборонити особистим селянським господарствам збувати надлишки виробленої продукції на ринку, якщо таке господарство не набуде статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Однак запровадження такої норми не лише не стимулювало б процеси трансформації селянських господарств у СФГ, але й могло б призвести до згортання чи тінізації їхньої діяльності, а також спровокувати серйозні прояви громадського невдоволення. Не дивно, що у редакції зазначеного законопроекту до другого читання цю норму було вилучено.
Однак після доопрацювання документу СФГ вже не дозволено залучати сезонну найману працю, а фізичним особам-підприємцям – навіть використовувати працю членів своєї сім’ї, виконуючи всі роботи одноосібно. Крім того із законопроекту вилучили норми щодо державної підтримки СФГ, як такі, що є корупціогенними і сприятимуть виникненню зловживань як серед суб’єктів господарювання, так і з боку органів влади. Також було вилучено пункти, що передбачали реєстрацію СФГ як юридичної особи із застосуванням договору про спільну діяльність без необхідності затвердження статуту, що мало б спростити процедуру її створення. Такі жорсткі обмеження в поєднанні з відсутністю преференцій у сфері державної підтримки не можуть сприяти становлення сімейного фермерства в Україні, більше того – протирічать світовій практиці, коли на найманих працівників може припадати до 50% річних затрат праці СФГ, і вони можуть претендувати на отримання суттєвих дотацій в рамках Спільної аграрної політики ЄС.
Щодо долі законопроекту № 1600, яким передбачалось віднесення СФГ, створених у формі фізичної особи-підприємця, до четвертої групи платників єдиного податку – сільськогосподарських товаровиробників, то на даному етапі свого розгляду очікує подання профільного комітету Верховної ради про відхилення цього нормативного акту. Основною причиною є те, що у разі його прийняття можуть суттєво зменшитися надходження від ПДВ до державного бюджету, адже із включенням СФГ у формі ФОП до складу четвертої групи платників за спрощеною системою оподаткування може значно зрости кількість суб’єктів, до яких застосовується спеціальний режим сплати ПДВ, за якого сума належного до сплати податку залишатиметься у розпорядженні суб’єкта на спеціальному рахунку і використовуватиметься для відшкодування вхідного ПДВ або на інші виробничі цілі. Однак у разі відхилення законопроекту про зміни до податкового кодексу СФГ у формі ФОП опиняться поза межами усталеної системи оподаткування сільськогосподарських товаровиробників, що поставить їх у невигідне конкурентне становище.
Враховуючи викладене, подальше формування інституційних засад нормативно-правового регулювання СФГ має передбачати:
- розробку спрощеного порядку їхньої реєстрації, обліку та звітності;
- впровадження особливих умов оподаткування діяльності СФГ та соціального страхування зайнятих у них осіб;
- опрацювання та імплементацію програми підтримки сімейного фермерства.
Тільки із застосуванням такого комплексного підходу можна створити умови і підвищити мотивацію до добровільної трансформації ОСГ в СФГ.
Список використаних джерел
- Соціально-економічне становище сільських населених пунктів України [Текст] : статистичний збірник / відп. за випуск Кармазіна О.О. – К. : Державна служба статистики України, 2014. – 187 с.
- Davidova, S., Thomson, K. (2014). Family farming in Europe: challenges and prospects. In-depth analysis. – 61 p.
- Сільське господарство України [Текст] : статистичний збірник за 2014 рік. – К.: Державна служба статистики України, 2015. – 379 с.
- Гнибіденко, І.Ф. Трансформація ринку праці на селі: перспективи оптимізації неформальної зайнятості сільського населення [Текст] / І. Ф. Гнибіденко, А. Д. Руснак // Економіка України. – 2014. – № 4. – С. 83–93.
| 
