Дідик А.М., к.е.н., докторант кафедри менеджменту і міжнародного підприємництва
Національний університет «Львівська політехніка»
м. Львів, Україна
ПРОБЛЕМИ ПОЛІВЕКТОРНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ
Розвиток ринкової економіки в Україні неминуче призводить до розуміння вітчизняними суб’єктами підприємницької діяльності необхідності їхнього полівекторного розвитку в умовах динамічності середовища функціонування. Сьогодні підприємства різних сфер діяльності та форм господарювання вимушені шукати нові джерела здобуття ними стійких конкурентних переваг, причому, з акцентом на довгострокову перспективу. У вітчизняному бізнесі і надалі актуалізуються завдання модернізації технологічних процесів, підвищення інноваційного рівня виробництва, впровадження сучасних технологій управління, зменшення енергоощадності операційної діяльності тощо. Разом з тим, як свідчить вивчення теорії і практики, полівекторному розвитку підприємств в Україні перешкоджають чимало проблем, які виникають як на мікро-, так і на мезо- і макрорівнях. Причому, одними із найважливіших можна вважати проблеми, що існують на рівні суб’єктів господарювання. Очевидно, що таких проблем чимало, відтак, доцільно звернути увагу на основні із них.
Насамперед, доцільно виокремити проблему низького рівня документального забезпечення стратегічного бачення свого розвитку вітчизняними підприємствами. Як свідчить практика, лише незначна частина суб’єктів господарювання в Україні мають чітко визначену стратегію розвитку. За цих умов складно вести мову про узгодженість й ефективність різних заходів, спрямованих на удосконалення таких важливих для полівекторного розвитку підприємств сфер, як підвищення рівня зовнішньоекономічних зв’язків, стимулювання інноваційності та креативності у внутрішньому середовищі, використання можливостей державно-приватного партнерства, підвищення рівня ефективності використання інтелектуального капіталу та нематеріальних активів тощо. Із цією проблемою пов’язана також проблема відсутності або нечіткості установлення стратегічних цілей організацій.
Наступною мікрорівневою проблемою полівекторного розвитку вітчизняних підприємств можна вважати проблему низького рівня обізнаності про функціонуючі на різних рівнях державного управління інструменти сприяння розвитку підприємництва. Тим самим, суб’єктами господарювання не використовуються ті можливості зовнішнього середовища (хай навіть і незначні), які надані державою чи іншими суб’єктами бізнес-середовища.
Окремою групою доцільно виокремити проблеми соціально-економічного характеру. Зокрема, полівекторний розвиток підприємств в Україні обмежуються тим, що як їхні керівники, так і працівники не зацікавлені у конкретних діях, спрямованих на забезпечення розвитку компанії. Так, в реаліях вітчизняної економіки керівники підприємств хочуть бачити результати за принципом «тут і зараз» (а не чекати місяці чи роки, як цього «вимагають» більшість проектів полівекторного розвитку), не беруть активної участі у реалізації різних заходів, спрямованих на забезпечення полівекторного розвитку, не виявляють зацікавленості у формуванні «прозорої» системи управління, ігнорують запити проектних груп на отримання необхідної інформації тощо. У свою чергу працівники здебільшого негативно наставлені на більшість організаційних змін (вживають фразу «А для чого слід взагалі щось змінювати?») або через свою завантаженість функціональними обов’язками не виявляють ініціативи у визначенні потенційних напрямків полівекторного розвитку.
Полівекторний розвиток вітчизняних підприємств «стримують» також проблеми організаційного характеру, з-поміж яких насамперед варто виокремити проблему низького рівня використання у вітчизняному бізнесі дієвих сучасних інструментів управління (методів бюджетування, стратегічного планування, формалізація бізнес-процесів, реінжинірингу тощо), нераціональність організаційних структур управління (коли раціональні ідеї щодо полівекторного розвитку підприємств «зникають» між рівнями і ланками управління), а також низький рівень обізнаності менеджерів та власників про потенційні напрямки розвитку свого бізнесу. Іншими проблемами організаційного характеру є неефективне формування центрів відповідальності на підприємстві, надмірний рівень централізації, неузгодженість тактичного і стратегічного планування, дублювання функцій управління тощо.
Таким чином, вирішення цих проблем допоможе вітчизняним суб’єктам господарювання забезпечувати свій полівекторний розвиток в умовах сьогодення.
| 
