Архів / Archive

Комарівська Н. М. аспірант

Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

м. Львів, Україна

РОЛЬ ДЕРЖАВИ У РЕГУЛЮВАННІ ДІЯЛЬНОСТІ АГРОXОЛДИНГІВ: ДОСВІД КРАЇН ЄС ТА США

Ще десятиліття тому провідні економісти світу підкреслювали ефективність і конкурентоспроможність невеликих підприємств у сільському господарстві. Однак, успіхи і лідируючі позиції фірм, які проводять політику консолідації та укрупнення виробництва, змушують переглянути існуючу концепцію.

Сьогодні в Україні у процесі господарювання агрохолдингами спостерігається концентрація земель шляхом витіснення з ринку оренди землі значної кількості менших аграрних підприємств і фермерів, що загрожує соціально-економічній ситуації на селі і функціонуванні малого та середнього бізнесу.

Основними характеристиками такого впливу є: припинення існування сільськогосподарських підприємств у відповідній місцевості; втрата для певної кількості сільських жителів місця роботи; відсутність податкових надходжень до місцевих бюджетів; відсутність фінансування розвитку соціальної інфраструктури села, що традиційно здійснювалося сільськогосподарськими підприємствами [1, c 121].

Можна погодитися з П. Ф. Кулиничем, що така ситуація спостерігається тому, що держава ще не сформувала власної позиції щодо доцільності та перспектив функціонування агрохолдингів у сільськогосподарському виробництві. Створення агрохолдингів продиктоване виключно об’єктивними економічними факторами і не є наслідком цілеспрямованої законодавчої діяльності держави у сфері сільськогосподарського землекористування [2, с. 379].

На сьогодні розвитку більшості аграрних підприємств перешкоджає ціла низка проблем, зокрема [3]:

• недосконалість механізмів інвестиційного забезпечення, оскільки через відсутність значних комерційних кредитів та низький рівень інвестиційної привабливості галузі інвестиційні ресурси аграрних підприємств на 70 % формуються за рахунок власних коштів, переважну частину яких складають амортизаційні відрахування;
• нераціональне використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення, адже з кожним роком спостерігається зниження родючості земель унаслідок недостатніх природоохоронних та агротехнічних заходів у землекористуванні, зменшення вмісту гумусу і поживних речовин у ґрунті, посилення ерозійних процесів, розширення площі кислих та засолених ґрунтів. А внаслідок розпаювання земель порушилися сівозміни та ґрунтозахисні системи землеробства, що призвело до зниження рівня продуктивності ґрунтів;
• зниження забезпеченості сільськогосподарською технікою та критична зношеність основних виробничих фондів, зокрема за останні п’ять років кількість техніки скоротилася майже вдвічі тощо.

Отже, зважаючи на приведені особливості державного регулювання діяльності агрохолдингів в Україні бачимо, що органам державної влади слід негайно вжити заходів щодо удосконалення механізму державного регулювання вертикально-інтегрованих структур, що дасть змогу розвиватися і великим за масштабами агропідприємствам, і дрібнішим. Для цього, перш за все слід запозичувати світовий позитивний досвід регулювання діяльності агрохолдингів, насамперед у США та країн ЄС, які продемонстрували ефективність державного регулювання у цій сфері.

Регулятивна роль держави у світовій практиці виявляється через формування системи законодавчо-нормативних актів, які [4]:

• визначають особливості організації ринку сільськогосподарських земель, його відмінності від функціонування ринку інших видів земель;
• встановлюють суб’єкти права на придбання земель сільськогосподарського призначення, порядок реалізації цього права, кваліфікаційні вимоги до покупця земельної ділянки, призначеної для ведення сільськогосподарської діяльності;
• визначають основні принципи ціноутворення і формування орендної плати на ринку сільськогосподарських земель і заходи запобігання спекулятивних операцій на ринку сільськогосподарських земель;
• містять обмеження щодо придбання сільськогосподарських земель у власність тощо.  

Державне регулювання розвитку та діяльності агрохолдингів можна розглядати як вплив державних органів влади, спрямований на створення умов для їх переходу від існуючого стану функціонування до кращого порівняно з попереднім. Саме тому, органи державної влади в США і країнах ЄС докладають всіх зусиль на державну підтримку агрохолдингів.

Основними напрямами державної підтримки агрохолдингів в США та країнах ЄС є [5, с. 18]:

• підтримка товарного виробництва та підвищення конкурентоспроможності аграрних суб’єктів господарювання у зв’язку із виробництвом ними екологічно чистої продукції;
• охорона земель та раціональне використання сільськогосподарських угідь;
• встановлення цін підтримки на окремі види сільськогосподарської продукції;
• розвиток аграрної науки та впровадження у виробництво новітніх екологобезпечних технологій виробництва сільськогосподарської продукції, догляду за тваринами, систем обробітку ґрунту та ін.

Традиційно в США і країнах ЄС розглядають продовольчий ринок вертикально. На вершині розташовуються сільськогосподарські фірми, внизу – кінцеві споживачі продовольства, а фірми, що займаються переробкою та маркетингом, заповнюють проміжні ступені ринку [6].

Традиційною формою вертикальної координації агрохолдингів для більшості країн є так зване відкрите провадження. При цьому методі координації будь-які маркетингові угоди укладаються вже після завершення всього процесу виробництва в сільському господарстві. Відкрите виробництво передбачає використання готівкового (поточного) ринку. Укладання угод, тобто безпосередня зустріч продавців і покупців сільськогосподарської продукції при відкритому виробництві відбувається найчастіше на організованих (централізованих, відкритих) ринках, де збирається безліч продавців і покупців даного товару (наприклад, на біржах або оптових ринках).

У Західній Європі державне регулювання діяльності агрохолдингів має економічне спрямування, а однією з його найважливіших функцій є регламентування кількості й якості вироблюваної продукції шляхом контролю за організаційно-економічною структурою виробництва, зокрема заохоченням кооперації та вертикальної інтеграції, що має вплив на галузеву спеціалізацію виробництва сільськогосподарських продуктів і порядок постачання ними населення. До важливих функцій державного регулювання відносять також управління технічним прогресом у сільському господарстві через систему наукових установ або заклади освіти, професійного навчання, підвищення кваліфікації, надання консультативної допомоги фермерам; технічне та комерційне обслуговування за допомогою державних закупівель, державних оптових ринків, ветеринарне обслуговування та кредит. Держава здійснює також контрольно-облікові функції (інспекція за якістю продукції, ветеринарна інспекція, статистика та ін.). У деяких західноєвропейських країнах зараз беруться до керування соціальною перебудовою села шляхом ліквідації дрібного виробництва, перепідготовки осіб, витіснених із сільського господарства, для роботи в інших галузях, а також розробки та впровадження спеціальних програм розвитку сільських районів [7].

Досвід державного регулювання діяльності агрохолдингів в Європейських країнах свідчить про принципово нову схему взаємодії держави і господарських суб’єктів.

Список використаниx джерел

1. Уркевич, В. Ю. Правові проблеми функціонування агрохолдингів в Україні [Текст] / В. Ю. Уркевич // Право та інновації. – 2013. – № 4. – С. 115-125.
2. Кулинич, П. Ф. Правові проблеми охорони і використання земель сільськогосподарського призначення в Україні [Текст]: монографія / П. Ф. Кулинич. – К. : Логос, 2012. – 688 с.
3. Бабаєва, І. О. Державне регулювання розвитку аграрних підприємств [Електронний ресурс] / І.О. Бабаєва // Матеріали науково-практичної конференції «Державне управління та місцеве самоврядування: історія та сучасність», 26 вересня 2012 р. – 2012. – Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2012. – Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/conf/2012-2/doc/2/04.pdf. (дата звернення : 16.10.2015 р.). – Заголовок з екрана.
4. Басюркина, Н.И. Государственное регулирование деятельности агроформирований в Украине [Текст] / Н.И.Басюркина // Соц. – экон. явления и процессы: [междунар. журн.] / Тамбов. гос. ун-т им. Г.Р.Державина, Циндаос. ун-т (Китай), Ун-т штата Индиана (США). – Тамбов, 2013. – № 3. – С. 19-23.
5. Назаркевич, О. Б. Міжнародний досвід державного регулювання та підтримки малих сільськогосподарських підприємств [Текст] / О. Б. Назаркевич // Науковий вісник Ужгородського університету. Сер. : Економіка. – 2014. – Вип. 3. – С. 17-19.
6. Barkema, A. The quiet revolution in the U.S. food market [Text] / A. Barkema, М. Drabenstott, К. Welch // Economic Review (Federal Reserve Bank of Kansas City). – 2012. – № 9. – Р. 325-332.
7. Ульянченко, Ю. О. Державне регулювання аграрного ринку в країнах ЄС і США: досвід для України [Текст] / Ю. О. Ульянченко. // Державне будівництво. – 2007. – № 2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/DeBu_2007_2_56.pdf (дата звернення : 16.10.2015 р.). – Заголовок з екрана.