Курінна М.Ю. аспірант
Науковий керівник - Шпичак О.М., д.е.н., професор,академік НААН
Національний університет біоресурсів і природокористування України
м. Київ. Україна
СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ М’ЯСНОГО СКОТАРСТВА В УКРАЇНІ
Ринково спрямовані трансформації в аграрному секторі економіки України спричинили радикальні зміни у середовищі функціонування сільськогосподарських підприємств. Лібералізація цін та вільна конкуренція призвели до монополії з боку постачальників матеріалів та послуг для потреб сільського господарства, як наслідок диспаритет цін, нееквівалентність товарообміну між промисловістю та сільським господарством.
Галузь м’ясного скотарства в Україні протягом років незалежності cтала збитковою, існуючі ціни на її продукцію не покривають витрати виробництва, що призвело до скорочення поголів’я великої рогатої худоби та обсягів виробництва яловичини. Чисельність поголів’я ВРХ за 24 роки зменшилась у 5,8 раз, а виробництво яловичини зменшилось у 4,8 рази. Змінилася структура виробників яловичини, виробництво стало дрібнотоварним, в 2014 році 76 % м’яса ВРХ вироблялося в господарствах населення, які в свою чергу не можуть виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідала б міжнародним стандартам якості та мають низьку ефективність виробництва.
Продовольча проблема в Україні визначається як соціально-економічна, що зумовлена низькою рентабельністю виробництва та різким падінням доходів населення. Частка споживання населенням яловичини і телятини знизилася з 45,6 % у 1990 р. до 16,8 % у 2014 p., а рекомендований рівень споживання м’яса ВРХ задовольняється менш ніж на 30%. Більшість українців, виходячи з своїх потенційних можливостей, переорієнтувалися на більш дешеве м'ясо птиці, а частина и зовсім відмовилася від споживання м’ясних продуктів.
Наразі однією з найскладніших проблем аграрного сектора є передумова виникнення дефіциту продуктів тваринного походження національного виробництва, що ставить під загрозу продовольчу безпеку держави. Відродження та подальше зростання галузі скотарства належить до визначальних напрямів розвитку національної економіки.
Зробити галузь прибутковою та привабливою для інвестування можливо комплексним підходом: підвищенням цін реалізації, зниженням собівартості продукції, застосуванням різних механізмів підтримки сільськогосподарських виробників, формуванням платоспроможного попиту через збільшення середнього класу в суспільстві.
Однією з основних причин збитковості галузі скотарства в Україні є низька продуктивність тварин та висока собівартість продукції (основною причиною чого є незадовільний стан кормової бази). Показник середньодобового приросту у 2014 році склав - 528 г. За умови досягнення середньодобових приростів 600-650г може бути забезпечений мінімальний рівень рентабельності, а існуючий потенціал в окремих великотоварних підприємствах дозволяє досягнути навіть 12-13% рівня рентабельності.
Досліджено, що спеціалізоване м’ясне скотарство може стати прибутковою галуззю в багатьох регіонах України з огляду на відносно низьку трудоємність утримання худоби (на 100 голів худоби потрібен лише один працівник); невисокі прямі витрати на утримання і вирощування ВРХ, при умові максимального використання пасовищ і сінокосів. М’ясні породи худоби, в порівнянні з молочними, дають кращі прирости при однакових раціонах годівлі, жива маса в них в основному приростає м’язами, що підвищує ефективність вирощування і оплату витраченого корму збільшенням приросту.
На даний час частка м’ясних порід в Україні є незначною, а яловичина, яка отримана від м'ясних порід великої рогатої худоби, становить лише 2,5% від загальних обсягів її виробництва, тоді як у світі, вона становить майже 55%. Земельний потенціал України дозволяє виробляти корми у необхідній кількості для 3,2 млн. м’ясних корів зі «шлейфом» (станом на 01.01.2015р. площа пасовищ - 5,4 млн. га, сіножатей - 2,4 млн. га у складі сільськогосподарських угідь, а чисельність ВРХ м’ясних порід на 1 січня 2015 року – 60,8 тис. гол.) [3,5].
Практика показує, що найбільш ефективним виробництво яловичини є в багатогалузевих вертикально інтегрованих структурах, що займаються вирощуванням зернових культур, мають власні потужності для зберігання зерна та виробництва комбікормової продукції і орендують луки і пасовища для вільного випасу. Високотоварні спеціалізовані ферми здатні впроваджувати і використовувати ефективні технології утримання та догляду за ВРХ, гарантувати дотримання санітарних і ветеринарних норм, вести виробництво конкурентоспроможної продукції. Зокрема у 2014 році майже 51,5% поголів’я ВРХ, що утримується в сільськогосподарських підприємствах, сконцентровано у високотоварних господарствах із чисельністю поголів’я понад 1тис. голів. Таких господарств в Україні нараховується 368[3].
Інтенсифікація використання ресурсного потенціалу виробничих систем та істотне скорочення суспільних витрат праці сприяють збільшенню кінцевого корисного результату і кращому задоволенню потреб суспільства. Основою інтенсифікації виробництва м’яса великої рогатої худоби є застосування інноваційних технологій виробництва, які спрямовані на підвищення продуктивності і розширене відтворення поголів’я ВРХ, створення якісної кормової бази, поліпшення селекційно-племінної роботи, ветеринарного обслуговування тварин та концентрацію виробництва.
Водночас, потрібно враховувати еколого-соціальні наслідки інтенсифікації тваринництва. Забруднення ґрунтових вод та повітря можливо мінімізувати створенням герметичних підземних гноєсховищ та організації утилізації відходів через галузь рослинництва, як органічні добрива чи переробки гною на біогаз. Зниження запасів і підвищення цін на традиційні енергоносії сприяє попиту на біогазові технології. З тонни гною ВРХ утворюється 50-65 куб.м. біогазу, що є джерелом додаткового прибутку від скотарства [4].
Виходячи з досвіду розвинених країн світу, які йдуть шляхом концентрації виробництва продукції у м’ясному скотарстві, можна запропонувати механізми вертикальної інтеграції великотоварних ферм та господарств населення, що допоможе зменшити негативне соціальне та екологічне навантаження від впровадження інтенсивних технологій. Наприклад, в США широко застосовується система виробничих контрактів, коли підрядник є власником худоби і платить за її вирощування дрібному виробнику. В результаті поширення виробничих контрактів в Україні: (1) збільшується зайнятість сільського населення; (2) зростають доходи селян; (3) сімейні господарства отримують доступ до нових технологій; (4) покращується якість продукції та продуктивність худоби.
У процесі трансформації аграрного сектора має бути сформована система державного регулювання скотарства, яка стала б фактором її оновлення, підвищення конкурентоспроможності та сталого розвитку. Держава повинна використати свої регулювальні функції щодо розширення можливостей продовольчого ринку за рахунок усунення недоліків на внутрішньому ринку, попередження виникнення зовнішніх впливів, жорсткого контролю монополії, а також забезпечення споживачів достовірною інформацією про кількість та якість продовольчих товарів.
Список використаних джерел
- Канінський, П. К. Підвищення ефективності аграрного виробництва [Текст] : монографія / П.К. Канінський, М.П. Канінський. – К. : Ін-т аграрної економіки, 2011. – 429 с.
- Микитюк, В.М. Відродження галузі скотарства в умовах ринкових трансформацій [Текст] : монографія / В.М. Микитюк. – Житомир : ЖНАЕУ, 2012. – 512 с.
- Тваринництво України : статистичний збірник Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// www.ukrstat.gov.ua (дата звернення : 19.10.2015 р.). – Назва з екрана.
- Стратегічні напрями розвитку м’ясного скотарства в Україні [Текст] : автореф. дис. канд. екон. наук : 08.07.02 / О.В. Шлапак, Ін-т аграр. економіки УААН. – К., 2013 – 20 с.
- Угнівенко, А.М. Шляхи вирішення проблеми виробництва яловичини в Україні (стан питання) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www. irbis-nbuv.gov.ua/ (дата звернення : 19.10.2015 р.). – Назва з екрана.
| 
