Штока Є.Г., здобувач кафедри обліку та оподаткування в галузях економіки
Науковий керівник – Обнявко О.В., доцент
Одеський національний економічний університет
м. Одеса, Україна
УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ В ЕКОНОМІЦІ ЗНАНЬ
Управління знаннями на ранньому етапі свого розвитку розглядалося як феномен, що має відношення лише до тих галузей і виробництв, для яких характерні так звані високі технології, виготовлення нових зразків продукції безпосередньо на базі конкретних наукових досліджень і технічних розробок, технологічні новації тощо. З часом практика спростувала такий вузький підхід до ефективного управління, довівши, що не може бути галузей, виробництв і компаній, які б не використовували інтелектуальний капітал у виготовленні продукції, наданні послуг та у самих методах управління.
Значимість управління знаннями з кожним роком зростає, що відображає об'єктивні вимоги розвитку наукоємного виробництва, інформатизації суспільства та підвищення ролі людського потенціалу. Мета данного дослідження – проаналізувати особливості застосування управлінських підходів до організації, що функціонує в умовах економіки знань.
Розглянемо характеристики економіки знань, запропоновані
С.М. Клімовим [1], які найбільш відображають, на нашу думку, сутність цього типу економіки, та є значущими з точки зору нашого дослідження:
1. Знання, що об'єктивоване в продуктах і послугах, формує більшу частину створюваної суспільством вартості.
2. Перетворення працівників, зайнятих збиранням, обробленням, аналізом інформації та прийняттям рішень, в домінуючу та найважливішу частину персоналу.
3. Швидкість і масштаби науково-технічного прогресу перевищують зміни в якості матеріальних і людських ресурсів, в результаті чого спостерігається дефіцит професіоналів, здатних ефективно працювати з новітньою технікою і генерувати нові знання, а залучення та утримання подібних працівників вимагає від організації значних зусиль.
4. Діяльність з виробництва, зберігання, передачі, використання знань набуває найважливіше значення. Особлива роль освіти в сучасному світі відображена в концепціях «організації, що навчається» і «креативної організації».
5. Зростання трансакційних витрат у розвинених країнах з 90-х роках ХХ століття у зв'язку із загостренням конкуренції.
На думку П. Друкера [2], одним із завдань сучасного менеджменту є поліпшення роботи зі знаннями та інноваціями, їх комерціалізація, що передбачає впровадження управління знаннями в систему управління організацією, а також виділення управління знаннями в окрему сферу діяльності керівництва та працівників. Отже, в результаті впливу економіки знань на організації (підприємства) відбувається становлення нового менеджменту, завданням якого є не стільки виживання фірми, скільки своєчасна трансформація управлінських підходів до її функціонування.
Необхідність у цілеспрямованому використанні можливостей компанії, заснованих на методах організації знань, обумовила формування певних технологій та систем управління знаннями. Провідні зарубіжні компанії вже в середині 1990-х років стали створювати системи управління знаннями, які дозволяють використовувати всю сукупність засобів, методів і технологій для нарощування компетенцій організації, перетворення знань в інтелектуальний капітал компанії та збільшення вартості компанії [3].
Управління знаннями як вид управлінської діяльності та як спеціальна функція має ряд особливостей. По-перше, знання є і ресурсом, і об'єктом управління практично в усіх підрозділах та в межах всіх функцій, оскільки не існує жодного виду діяльності в організації (підприємстві), для яких знання не були б джерелом розвитку та вдосконалення.
По-друге, управління знаннями безпосередньо пов'язане з використанням сучасних інформаційних технологій, мережі Інтернет, інших розгалужених і універсальних мереж, що дозволяють накопичувати та поширювати необхідні знання.
По-третє, функція управління знаннями виконує інтеграційну та координаційну роль у процесі організаційного навчання.
І, по-четверте, в якості важливої умови ефективного управління знаннями слід вважати демократичне управління в організаціях (підприємствах). Це означає можливість кожного працівника брати участь у формуванні корпоративної пам'яті та здійсненні завдань організації. Всі члени організації повинні усвідомлювати, що, передаючи знання, вони сприяють регулюванню діяльності організації, виконуючи її цілі та завдання.
Ключову роль в орієнтації та в організації управління знаннями грають керівники компаній. В умовах швидких змін в техніці, технології та організації виробництва й управління все більш виразно проявляються відмінності між менеджерами та лідерами в підходах до досягнення поставлених цілей і вирішення назрілих проблем. Вплив лідеpов на підвищення pівня оpганізаціоної культуpи та ефективність навчання реалізується, перш за все, в умілому та компетентному доведенні до співробітників планів розвитку, поширення та стимулювання знань. Лідеpи відповідальні за те, щоб розвиток організації (підприємства) базувався на знаннях.
З позицій виробництва і використання знань принципово важливо постійно приділяти увагу формуванню новаторських колективів (команд). Цілі та ресурси для таких команд розрізняються за певними організаціями. У науковій організації з функціональною структурою команди іноді набирають фахівців з одного підрозділу та формулюють цілі на базі накопиченого ними досвіду. Однак навіть у функціонально структурованих організаціях у команду частіше підбираються особи з різних підрозділів, щоб мати можливість використовувати різноманітний досвід, талант та технологію. У наукових організаціях, діяльність яких заснована на ринкових принципах, такі команди зазвичай мають у своєму складі фахівців різних профілів, різні функціональні структури та орієнтуються на різні типи технології. Ефективність діяльності команд, що використовують набуті знання, залежить від ряду різних факторів - технічних, організаційних, управлінських, культурних, а також від особистостей, що входять в команду, – їх технічних знань, досвіду, здібностей ефективно та продуктивно взаємодіяти один з одним тощо.
Неодмінним елементом управління знаннями є безперервне навчання працівників. З переходом до інформаційного суспільства все більша частина часу працівників повинна приділятися отриманню знань, навчанню та дослідженням. Здатність організації (підприємства) сприймати знання та поширювати їх визначає здатність цієї структури навчатися. Організація (підприємство), що надає кошти на навчання співробітників, створює широкі можливості їх розвитку та уникає ситуації, коли в штаті могли б виявитися лише працівники із застарілими знаннями. Доступ до нових знань є правом і можливістю всіх, а їх використання та поширення – обов'язком кожного співробітника.
Подальша багатоаспектна розробка проблем управління знаннями, узагальнення та накопичення досвіду в цій сфері, перевірка на практиці нових організаційних моделей і методів покликані сприяти тому, щоб знання підвищували ефективність усіх видів діяльності і процесів, на практиці ставали основною конкурентною перевагою організацій та підприємств в епоху економіки знань.
Список використаних джерел
1. Климов, С.М. Интеллектуальные ресурсы организации [Текст] / С.М. Климов. – СПб. : ИВЭСЭП «Знание», 2000. –168 с.
2. Друкер П.Ф. Задачи менеджмента в XXI веке [Текст] / П.Ф. Друкер ; пер. с англ. – М. : Издательский дом «Вильямс», 2004. – 272 с.
3. Бочарова, М.А. Создание системы управления знаниями в бизнес-организациях [Текст] : автореф. дис. … канд. экон. наук; 08.00.05. – Экономика и управление народным хозяйством / М.А. Бочарова. – М. Государственный университет управления, 2011. – 22 с.
| 
