Кулініч О.А., к.е.н., доцент, доцент кафедри,
Зарецька Л.М., ст. викладач кафедри
Харківський державний університет харчування та торгівлі
м. Харків, Україна
МІСЦЕ І РОЛЬ ОСВІТИ В ІНСТИТУЦІЙНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
На сучасному етапі економічного розвитку України формування інститутів громадянського суспільства відбувається у рамках трансформацій, що торкаються комплексу соціальних, економічних, політичних, культурних, та інтелектуальних перетворень. Цей процес складний і суперечливий, оскільки ще не сформувалися надійні механізми практичної реалізації громадянських прав і свобод [1].
В розвинених країнах виділяють сім основних соціальних інститутів, що впливають на розвиток громадянського суспільства: інститут сім'ї і браку, інститут політики, інститут економіки, інститут культури і соціалізації, інститут релігії, інститут науки, інститут охорони здоров'я.
Окрім вищезазначених універсальних інститутів, що історично склалися в конкретних суспільствах, у рамках основного інституту, існують неосновні інститути, які є приватними соціальними практиками. До них належать певні системи методів, прийомів, зразків поведінки, загальною рисою яких, поряд з основними, виступають виконувані функції [2]. Так, до неосновних соціальних інститутів можна віднести:
1) інститут економіки, який включає інститути ринку, торгівлі, грошей, власності, регулювання грошового обігу, організація і розподіл праці ін., служать виробництву і розподілу цінностей і послуг.
2) інститут політики, що містить інститути президентства, парламенту, судів, правоохоронних органів, армію, партії та ін.;
3) інститут сім'ї і браку, який базується на інституті реєстрації браку, розірвання браку, усиновленні; включає батьківство й материнство; пов'язаний з регулюванням дітородіння, стосунків між подружжям та дітьми, соціалізацією молоді, побратимства, спадкоємства та ін.
4) інститути освіти і культури, що включають школи, інститути, художні установи, творчі союзи, системи бібліотек, театрів і т. п.;
5) інститут релігії, який містить інститут хрещення, сповіді, відлучення від церкви, дотримання поста та ін. [3].
Сучасні соціальні інститути громадянського суспільства розподіляють на формальні і неформальні. До формальних відносять державу, армію, суд, сім'ю, школу та ін. Свої управлінські й контрольні функції ці інститути здійснюють на основі строго встановлених формальних негативних та позитивних санкцій. В неформальному інституті функції, засоби і методи діяльності не встановлені формальними правилами, тому відсутня гарантія, що ця організація буде стійкою. Незважаючи на це, неформальні інститути, так само, як і формальні, виконують управлінські й контрольні функції в найширшому соціальному сенсі, оскільки є результатом соціальної творчості та волевиявлення громадян (об'єднання творчої самодіяльності, об'єднання за інтересами, різні фонди культурного призначення і т. п.). Соціальний контроль в таких інститутах здійснюється на основі неформальних санкцій, тобто норм, зафіксованих в громадській думці, традиціях, звичаях. Подібні санкції часто бувають ефективнішим засобом контролю за поведінкою людей, ніж норми права або інші формальні санкції [4].
Визначаючи сучасні підходи в інституційному забезпеченні громадянського суспільства, необхідно зазначити що інститут освіти постає одним із ключових об'єктів дослідження в соціологічній науці.
З XX ст. освіта перетворилася на одну з найважливіших галузей людської діяльності, оскільки правлячі еліти розвинених країн при розробці політичної стратегії все більш сприймають ідеї про якісну зміну соціальної ролі освіти.
Освіту можна охарактеризувати як відносно самостійну систему, завданням якої, за словами Колесниченко Л.Ф., є систематичне навчання і виховання членів суспільства, що орієнтоване на оволодіння певними знаннями (передусім науковими), ідейно-моральними цінностями, уміннями, навичками, нормами поведінки, зміст якої визначається соціально-економічним і політичним ладом суспільства, рівнем його матеріально-технічного розвитку.
За сучасним соціологічним підходом прийнято також проводити відмінність між формальною і неформальною освітою. Термін «формальна освіта» має на увазі, по-перше, існування в суспільстві спеціальних установ (школи, училища, технікуми, ВНЗ та ін.), що здійснюють процес навчання. По-друге, пануюча в сучасному індустріальному суспільстві система освіти підкоряється офіційно наказаному з боку держави освітньому стандарту, який визначає мінімальні межі знань та умінь, що потрібні суспільству в різних областях професійної діяльності і соціокультурні орієнтації молодого покоління. Тому діяльність системи формальної освіти визначається пануючими в суспільстві культурними стандартами, ідеологією та політичними установками, які втілюються в політиці, що проводиться державою, в області освіти.
Що ж до терміну «неформальна освіта», то під ним розуміється несистематизоване навчання індивіда знанням і навичкам, які він стихійно освоює в процесі спілкування з соціальним довкіллям або шляхом індивідуального залучення до культурних цінностей. Неформальна освіта є важливою складовою частиною соціалізації індивіда, допомагає йому освоювати нові соціальні ролі, сприяє духовному розвитку, але по відношенню до системи формальної освіти в сучасному суспільстві відіграє допоміжну роль.
Різні автори акцентують увагу на різних сторонах діяльності інституту освіти, відповідно до цього виділяють і його різні функції. Відмітимо ті з них, які мають найбільшу культурну і соціальну значущість:
1. Трансляція і поширення культури в суспільстві.
2. Функція соціалізації, або формування у молодого покоління установок, ціннісних орієнтацій, життєвих ідеалів, пануючих в суспільстві.
3. Соціальна селекція або здійснення диференційованого підходу з метою відбору найбільш здатних і талановитих. Надає можливість отримати молоді той освітній статус, який відповідає індивідуальним інтересам і можливостям.
4. Функція соціальної і культурної зміни. Реалізується в процесі наукових досліджень, наукових досягнень та відкриттів, що проводяться в стінах ВНЗ при тісному зв'язку системи освіти з економікою, наукою і культурою. Виступає прерогативою сучасного інституту освіти [5].
Місце і роль освіти в сукупній системі громадських стосунків встановлює міра адекватності виконуваних нею функцій відповідно до потреб соціальної системи в цілому, яка також визначає характер взаємозв'язків між системою освіти та іншими соціальними інститутами.
Список використаних джерел
1. Безродна, В. І. Особливості становлення громадянського суспільства в Україні у контексті модернізації // Держава і право. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – С. 484.
2. Горбунова, М. Ю. Общая социология [Текст] : конспект лекций / М. Ю. Горбунова. – М. : Эксмо, 2008. – С. 80–82.
3. Токарева, Е.М. Социология [Текст] : конспект лекций / Е.М. Токарева. – М.: МИЭМП, 2005. – С. 27-32.
4. Путилло, Л.В. Социология [Текст] : учебный курс / Л.В. Путилло. – М.: МИЭМП, 2011. – С. 71.
5. Образование как социальный институт [Электронный ресурс] / М.С. Комаров // Педагогический Вестник. – 1997. – №3. – Режим доступа : http://vestnik.yspu.org (дата звернення : 19.10.2015 р.). – Назва з екрана.
| 
