Архів / Archive

Головна » Статті » 2015_11_25_Lutsk » Секція/Section_1_2015_11_25

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

Садовська І.Б. к.е.н., професор, завідувач кафедри,

Собчук І.О. магістр

Луцький національний технічний університет

м. Луцьк, Україна

 

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

 

Розвиток сільського господарства  на території України, займає одне з перших місць серед галузей господарства (після промисловості), а також перше місце в структурі агропромислового комплексу. Дослідженням питання розвитку сільськогосподарської галузі займались  Н.В. Караєва, О.Л. Попова, В.Я. Шевчук, О.В. Шубравська.

Український аграрний сектор з потенціалом виробництва, що значно перевищує потреби внутрішнього ринку, є ланкою, що з одного боку може стати локомотивом розвитку національної економіки та її ефективної інтеграції в світовий економічний простір, а з іншого – зростання доходів, задіяного в аграрній економіці сільського населення, що складає понад третину всього населення країни, дати мультиплікативний ефект у розвитку інших галузей національної економіки.

Розвиток експорту сільськогосподарської продукції – це ключ до успіху України в цілому.

Україні пощастило з багатими на чорнозем землями та сприятливим  кліматом. Завдяки цьому більшість сільськогосподарської  сировини, яку споживають українці, виробляється в Україні. А зерна виробляється стільки, що половину ми сміливо продаємо на експорт.

У 2014 році ми зібрали рекордний врожай зернових культур за останні 20 років. Це дозволило Україні вперше зайняти друге місце у світі з експорту зернових. Більше зерна у світі продали тільки США.

Насамперед експорт генерує розвиток галузі та нові робочі місця, що надзвичайно важливо для забезпечення стабільності в державі. По-друге, встановлення добрих, міцних і взаємовигідних відносин з іншими країнами нам лише на руку.

Експорт продукції тваринництва на 1 квітня 2015 року зріс на 20% порівняно з аналогічним періодом 2014 року

На початку 2015 року українські аграрії продемонстрували швидкі темпи зростання торгівлі з країнами ЄС: показники експорту зросли за 18 товарними категоріями.

Останнім часом, в зв’язку з розвитком науки та технологій, в тому числі в сферах виробництва продовольчої сировини та переробки сільськогосподарських продуктів спостерігається поява додаткових чинників безпеки харчової продукції.

Система безпеки харчових продуктів діє по принципу "від поля до столу". Сучасний споживач пред’являє більш високі вимоги щодо безпеки продуктів харчування. Він бажає не тільки якісно харчуватись, але і бути впевненим в повній безпеці продуктів харчування.

В п.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції від 1 грудня 2005 року [1] дається загальне визначення безпеки продукції. У ст.1 Закону України «Про якість та безпечність харчових продуктів» визначено поняття якості сільськогосподарської продукції, а також безпечності харчових продуктів [2].

Основою управління якістю сільськогосподарської і харчової продукції є стандартизація, завдяки якій споживач має можливість споживати якісну і безпечну продукцію.

Аграрні підприємства працюють в умовах ризику і невизначеності. Однією з причин цього є те, що в сільському господарстві економічний процес відтворення тісно переплітається з природними (біологічними) процесами. Сільськогосподарська продукція виробляється за допомогою живих організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів), які часто функціонують як засоби виробництва. Оскільки ці живі організми розвиваються за біологічними законами, то цим і зумовлюється відома залежність процесу відтворення в сільському господарстві від природних факторів, що, в свою чергу, вимагає всебічного врахування їх і глибоких знань агробіологічної науки.

Сільськогосподарське виробництво здійснюється в різних ґрунтово-кліматичних умовах — добрих, середніх і поганих, що безпосередньо позначається на результатах господарської діяльності підприємств і має наслідком (за інших однакових умов) істотну диференціацію рівня їх економічного розвитку. Підприємства, що працюють у відносно гірших природних умовах, менш конкурентоспроможні, мають вищу вірогідність банкрутства. В умовах ринку ціновий фактор не може бути тим важелем, який забезпечував би таким підприємствам відносне благополуччя і зменшував ризик збанкрутувати. Тому виникає потреба в державній підтримці таких сільськогосподарських підприємств за допомогою позацінових економічних важелів.

У сільському господарстві робочий період (час безпосереднього використання живої і уречевленої праці) не збігається з періодом виробництва (час від початку виробництва до одержання готової продукції). У результаті такого незбігу виникає сезонність виробництва, яка виявляється в нерівномірному, переривчастому використанні робочої сили і засобів виробництва, в нерівномірному надходженні продукції і доходів протягом року. Це вимагає розробки заходів щодо пом’якшення сезонності і врахування цього фактора при виборі спеціалізації підприємства. Крім того, така залежність від природних умов викликає необхідність створювати на аграрних підприємствах значні страхові резерви насіння, кормів на випадок неврожаю, спричиненого форс-мажорними обставинами — посухою, градобоєм, повенями тощо.

В сільському господарстві порівняно з іншими галузями значно ускладнюється процес управління виробництвом.

Оптимізація обліково-інформаційного забезпечення вітчизняних сільськогосподарських підприємств повинна ґрунтуватись на чіткій структуризації потоків інформації для забезпечення оперативного та надійного отримання необхідних даних.

В умовах формування ринкових відносин та в епоху трансформаційних перетворень в соціально-економічній сфері якісне кадрове забезпечення сільськогосподарських підприємств набуває особливого значення. Соціально-економічна ситуація, що склалась в аграрній сфері України, а саме: недостатньо розвинена інфраструктура села, низький рівень оплати та незадовільні умови аграрної праці призвели до виникнення проблем забезпечення сільського господарства ресурсами праці. Саме регулювання впливу демографічної та освітньої компонент кадрового потенціалу на формування кількісного та якісного складу персоналу сільськогосподарських підприємств сприятиме підвищенню конкурентоспроможніості аграрного сектора економіки на світовому ринку.

Останнім часом в аграрній сфері економіки України відчувається недостатнє забезпечення кваліфікованими кадрами, здатними вирішувати складні виробничі питання. Сучасні агропромислові підприємства потребують фахівців, підготовлених на високому рівні, працівників, здатних виконувати поставлені завдання, вирішувати існуючі проблеми, прогнозувати результат, передбачати потенційні витрати з урахуванням всіх аспектів сільськогосподарської праці. Забезпечення активної інноваційної діяльності в агропромисловому комплексі економіки України можливе шляхом впровадження такої кадрової політики, яка передбачає планування потреби в кадрах, ефективне використання працівників (навчання, розвиток персоналу), застосування матеріальних стимулів та інших соціально орієнтованих мотиваційних механізмів. Кадри сільськогосподарських підприємств – кваліфіковані, спеціально підготовлені для агропромислової діяльності працівники, доцільне використання яких припускає максимальну віддачу освітніх, особистих та професійних якостей фахівця [3, с. 147].

Кожен працівник виступає носієм свого людського капіталу, що використовується в процесі його професійної діяльності. На думку О. М. Бородіної та І. В. Прокопи, активи людського капіталу являють собою діалектичну єдність демографічного та освітнього потенціалів [4, с. 123].

Отже, кадрова політика сільгосппідприємств повинна бути спрямованою на створення сприятливих для навчання умов, на державному рівні доцільно впровадження гарантованого робочого місця із забезпеченням рівня середньої заробітної плати по відповідному регіону, що дасть змогу залучення та закріплення на селі молодих кваліфікованих кадрів. Необхідне реформування системи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації аграрних кадрів, створення умов для безперервного навчання аграріїв з метою постійного оновлення їх знань і зростання професійного рівня. Підвищення ефективності соціально-економічного розвитку села можливе за умови вдосконалення бюджетної політики, посилення ролі місцевого самоврядування, наприклад, шляхом запровадження податку на нерухоме майно та ін. [5, с. 71].

 

Список використаних джерел

1. Про захист прав споживачів : закон України від 1 грудня 2005 року №3161- IV// Відомості Верховної Ради України . – 2006. – №7. – Ст.84.

2. Про безпечність та якість харчових продуктів : закон України від 06 вересня 2005 року № 771-97/ВР // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 50. – Ст.533; [зі змінами, внесеними Законом України від 31 травня 2007 р. №1104-16] // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – №35. – Ст.485.

3. Філіппова В. Д. Деякі аспекти розвитку кадрового потенціалу підприємств АПК в умовах державної кадрової політики / В. Д. Філіппова // Актуальні проблеми державно- го управління, педагогіки та психології. – 2010. – № 2(3). – С. 145 – 150.

4. Теорія, політика та практика сільського розвитку : монографія / О. М. Бородіна, І. В. Прокопа, В. В. Юрчишин та ін.; за ред. д-ра екон. наук чл.-кор. НАНУ О. М. Бородіної, д-ра екон. наук чл.-кор. УААН І. В. Прокопи; Ін-т екон. та прогно- зув. НАНУ. – К., 2010. – 376 с.

5. Крупка М. Проблеми соціально-економічного розвитку України в умовах глобалізації / М. Крупка, В. До- рош // Формування ринкової економіки в Україні. – 2009, Вип.19, – С. 62 – 72.

Категорія: Секція/Section_1_2015_11_25 | Додав: clubsophus (2015-11-24)
Переглядів: 1645 | Рейтинг: 0.0/0
Переклад
Форма входу
Категорії розділу
Секція/Section_1_2015_11_25
Секція/Section_2_2015_11_25
Секція/Section_3_2015_11_25
Секція/Section_4_2015_11_25
Секція/Section_5_2015_11_25
Секція/Section_6_2015_11_25
Секція/Section_7_2015_11_25
Пошук
Наше опитування
Яка наукова інформація Вас найбільше цікавить?
Всього відповідей: 651
Інтернет-ресурси
Підписатися через RSS2Email

Новини клубу SOPHUS



Наукові спільноти
Статистика
free counters

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0