Ільїн В.Ю., к.е.н., старший науковий співробітник
ННЦ «Інститут аграрної економіки» НААН
м. Київ, Україна
ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ: УПРАВЛІНСЬКИЙ ОБЛІК
Вирішення багатьох першочергових і стратегічних завдань щодо розвитку соціально-орієнтованої економіки країни і формуванню цивілізованого агропродовольчого ринку прямо пов’язане з підвищенням конкурентоспроможності вітчизняних аграрних підприємств. Поняття конкурентоспроможності охоплює практично всі аспекти діяльності будь-якого господарюючого суб’єкта: від планування виробництва продукції до її кінцевої реалізації. Даний факт говорить про складність і багатогранність цієї економічної категорії і про наявність безлічі факторів, що впливають на її забезпечення. Сьогодні на внутрішньому ринку України конкурентоспроможні тільки близько 30 відсотків діючих підприємств аграрного виробництва, створили власні переробні потужності, що здійснюють інвестиції в нові технології, що забезпечують ефективне управління витратами і фінансовими ресурсами [1]. Серед основних причин низької конкурентоспроможності продукції аграрних підприємств можна назвати наступні: недостатній облік реальних базисних умов і потенційних можливостей виробництва своєї продукції, недостатня кількість і висока вартість вихідних ресурсів для її виробництва, недостатня мотивація у роботі на експорт, недостатнє використання інструментів управлінського обліку.
Світова практика функціонування даного сегменту економіки, показує, можливість розвиватися без активного державного регулювання та підтримки. Розвиток вітчизняного сільського господарства, виділене урядом в якості пріоритетного напрямку модернізації економіки, визначає важливість пошуку шляхів і механізмів, що забезпечують конкурентоспроможність господарюючих суб’єктів аграрного виробництва. На сьогодні більшість з них, і агрохолдинги, і суб’єкти малого підприємництва, такі як фермерські та сімейні господарства, стали учасниками реалізації стратегічних напрямів розвитку сільського господарства України на період до 2020 року [2]. Вступ України до СОТ також зробило певний вплив на аграрне виробництво країни: змінилися деякі форми державної підтримки галузі, істотно знизилися митні бар’єри. У результаті аграрним підприємствам все більше доводиться покладатися на власні сили [3].
Аналіз робіт вітчизняних і зарубіжних економістів показав, що останнім часом формуються концептуальні уявлення про управлінський облік, не тільки як про своєрідну практичної діяльності, але й напрямку прикладних економічних досліджень. Суть і призначення управлінського обліку ємко передає відоме формулювання: «виробництво інформації для управління» [4]. Очевидно, і це підтверджується історичними фактами, що облік для цілей управління почав формуватися з розвитком бухгалтерської науки і у кожної країни склалося своє розуміння і застосування обліку для управління. На основі аналізу точок зору ряду економістів, можна виділити основні структурні елементи концептуальних основ управлінського обліку за рівнями. Перший рівень характеризує загальні теоретичні та методологічні основи, що включають теорії, постулати, принципи, категорії, що визначають специфіку методу, предмета та об’єкта дослідження і формують методичне забезпечення управлінського обліку. Залежно від національної практики регулювання на цьому рівні можуть розроблятися нормативно-правові акти та стандарти управлінського обліку. Другий рівень характеризує складові основ управлінського обліку на рівні суб’єкта господарювання. Це облікова політика і внутрішні стандарти управлінського обліку, та інші розпорядчі документи, що визначають організаційно-методичне забезпечення управлінського обліку. Вимоги та зміст цих документів обумовлені не тільки загальнотеоретичними основами, а також суб’єктивними цілями і завданнями розвитку, виробничо-технологічними особливостями, характерними для галузі, в якій здійснюється діяльність [5].
Узагальнення західного та вітчизняного досвіду господарювання дозволяє зробити висновок про те, що управлінський облік в даний час дає реальну можливість ефективно реалізувати функції обліку, планування, контролю, регулювання та оптимізації не тільки в цілому по підприємству, а й за його складовим, так як системи управлінського обліку, більшою мірою, ніж традиційні моделі обліку, враховують і зовнішні і внутрішні фактори ринкових відносин.
Серйозні зміни, що відбуваються в Україні в останнє десятиріччя, вимагають перегляду багатьох принципів, і насамперед принципів організації управління економічними суб’єктами. Значно зросло інформаційне поле, збільшився обсяг інформації для прийняття управлінських рішень і посилилися вимоги до її достовірності та своєчасності, помітно розширилася нормативна база регулювання господарської діяльності. Завдання управління сьогодні вимагають нових видів інформації, що генеруються обліково-фінансовими підсистемами кожної господарюючої структури. Роздержавлення економіки, виникнення безлічі нових малих і середніх підприємств, збільшення приватного сектора, зростання значущості економічної категорії «конкурентоспроможність» породжують необхідність власників і керуючих економічними суб’єктами щодня приймати різного рівня управлінські рішення, спрямовані на досягнення поставлених цілей.
Побудова системи управлінського обліку визначено розмірами господарюючих суб’єктів, характеристикою продукції, і принципами управління. Обґрунтовано, що систему принципів управлінського обліку утворюють фундаментальні принципи, сформульовані для цілей фінансового обліку та специфічні принципи управлінського обліку. Перша група принципів розкрита в стандартах бухгалтерського обліку. До другої групи можуть бути віднесені принципи: оперативності, конфіденційності, корисності інформації; гнучкості системи управлінського обліку і орієнтація її на перспективу; делегування відповідальності і мотивації виконавцю; управління за відхиленнями; контрольованості показників внутрішньої звітності [5].
Всі прийоми в управлінському обліку переслідують одну мету - на основі порівняння альтернативних варіантів розвитку бізнесу надати реальну можливість вибрати раціональний варіант управлінського рішення і утворюють єдину організаційну систему, що дозволяє ефективно і раціонально вирішувати завдання як ретроспективного, так і сьогодення, поточного та майбутнього прогнозного характеру.
Дослідження значення розвитку управлінського обліку як чинника конкурентоспроможності аграрних підприємств передбачає реалізацію системного підходу, що передбачає єдине організаційне, інформаційне та методичне забезпечення з урахуванням особливостей функціонування всіх діючих облікових систем. Оскільки агропромислові підприємства сьогодні не повною мірою використовують інструменти управлінського обліку, що безпосередньо пов’язано з недостатністю теоретичних, методологічних і методичних розробок з його ведення в умовах господарювання таких суб’єктів, то виникає необхідність у розвитку методології управлінського обліку, удосконалення методичного інструментарію, що враховує особливості аграрних підприємств.
Список використаних джерел
- Офіційний сайт Міністерства аграрної політики та продовольства України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www. minagro. gov. ua.
- Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до 2020 року / [за ред. Ю.О. Лупенка, В.Я. Месель-Веселяка]. – 2-е вид. переробл. і допов.] – К.: ННЦ «ІАЕ», 2012. – 218 с.
- Казаковцева М.В. Совершенствование государственной политики в целях обеспечения конкурентоспособности аграрного сектора / М.В. Казаковцева // Фундаментальные исследования – 2014. – № 9 (12). – С. 272-273.
- Товма Н.А. История развития бухгалтерского учета: монография / Н.А. Товма. - Алматы, 2014 г. – 243 с.
- Ржавина Ю.Б. Развитие методики и организации управленческого учета и внутреннего контроля: монография / Ю.Б. Ржавина. - Мар. гос. ун-т. – Йошкар-Ола, 2013. – 156 с.
| 
