Краснолуцька Л.М., к.е.н., доцент кафедри фінансів і кредиту
Подільський державний аграрно-технічний університет
Кам’янець-Подільський, Україна
ОБОРОТНИЙ КАПІТАЛ ЯК ОБ’ЄКТ УПРАВЛІННЯ У ФІНАНСОВОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ
Одним із найважливіших показників сталого розвитку кожного суб’єкта господарювання чи окремої галузі та економіки в цілому є рентабельність інвестованого (використовуваного) капіталу (Return on Capital Employed, ROCE або ROI). Даний показник також застосовується і в економічному аналізі прав власності з метою обґрунтування, наприклад, стратегічного напряму земельної реформи [1]. Об’єктивність оцінки економічної ефективності залежить від однозначності підходів до показників, на основі яких проводяться розрахунки. Дослідження вітчизняної спеціальної та наукової літератури спонукає до розкриття дефініції «оборотний капітал» як вагомої складової інвестованого капіталу, оскільки у різних джерелах його вважають синонімом або оборотних активів, або обігових коштів [2, с. 134].
Національним положенням (Стандартом) бухгалтерського обліку як нормативно-правовим актом визначено, що оборотні активи – це гроші та їх еквіваленти, які не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу [3]. Термін «оборотний капітал» відсутній у стандартних показниках і тому погляди на його сутність кардинально різняться. Генезис даної економічної категорії було перервано за часів радянської економіки внаслідок трансформації її в поняття «оборотні засоби, оборотні фонди», вилучення яких із наукової термінології відбулось лише після прийняття 1999 року Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність». Проте однозначного трактування категорія оборотного капіталу до цих пір так і не набула.
На наш погляд, у першу чергу слід звернутись до класичних світових фінансових джерел, наприклад, праць Ван Хорна, який зазначив, що існує два основні поняття оборотного капіталу: чистий оборотний капітал і брутто-оборотний капітал. Використовуючи термін "оборотний капітал", бухгалтери, як правило, мають на увазі чистий оборотний капітал (net working capital), який є різницею між оборотними активами і поточними зобов'язаннями і показує здатність фірми вирішувати проблему своєї ліквідності [4, с. 363-364].
Фінансові аналітики, на відміну від бухгалтерів, під оборотним капіталом мають на увазі брутто-оборотний капітал (gross working capital), тобто частину капіталу підприємства,яка інвестована в оборотні активи. він визначається як різниця між оборотними активами і кредиторською. заборгованістю, або як різниця між інвестованим капіталом і необоротними активами. Джерелами формування оборотного капіталу є власні обігові кошти, довгострокові зобов’язання та короткострокові кредити і позики. Власні обігові кошти – це частина власного капіталу підприємства, що інвестована в оборотні активи; вони розраховуються як різниця між власним капіталом і необоротними активами. За рахунок оборотного капіталу формується частина оборотних активів і типовим вважається, якщо запаси у повному обсязі формуються за рахунок оборотного капіталу, дебіторська заборгованість - частково, а джерелом формування високоліквідних активів, як правило, слугує кредиторська заборгованість. Для оцінки ефективності управління оборотним капіталом розраховується його рентабельність, що залежить від трьох факторів:
1) мультиплікатора оборотного капіталу, який показує, скільки оборотних активів сформовано на кожну гривню оборотного капіталу. Значення мультиплікатора тим вище, чим більше кредиторської заборгованості залучено для фінансування оборотних активів;
2) коефіцієнту оборотності оборотних активів, який характеризує ділову активність підприємства;
3) маржі (рентабельності продажів), що слугує індикатором ступеню конкурентоспроможності продукції.
Визначаючи потребу в оборотному капіталі необхідно уникати високого рівня ризику, пов’язаного з нестачею оборотного капіталу і значною питомою вагою кредиторської заборгованості у фінансуванні оборотних активів. З іншого боку слід не допускати надмірного удорожчання фінансування, пов’язаного із значною часткою в оборотному капіталі власних обігових коштів. Таким чином, розробляючи стратегію управління оборотним капіталом менеджменту суб’єкта господарювання слід мати на увазі два основні фінансові принципи:
- рентабельність змінюється обернено пропорційно до ліквідності, тобто зростання ліквідності, як правило, відбувається за рахунок зменшення рентабельності;
- рентабельність змінюється паралельно з ризиком (тобто між ризиком і дохідністю потрібно досягати компромісних рішень). Прагнучи до збільшення рентабельності, слід бути готовим до підвищеного ризику.
Список використаних джерел
1. Низалов Д. Купить нельзя арендовать: станет ли аренда земли альтернативой / Д. Низалов. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.ukragroconsult.com/news/kupit-nelzya-arendovat-stanet-li-arenda-zemli-alternativoi
2. Партин Г.О., Загородній А.Г. Фінанси підприємств: Навч. посіб. / Г.О. Партин Г.О., А.Г. Загородній– К.: Знання, 2006. – 379 с.
3. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: затверджено наказом Міністерства фінансів України 07.02.2013 р. № 73 (Із змінами внесеними наказами Мінфіну від 27.06.2013 р. №627 від 08.02.2014 р. №48) [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://buhgalter911.com/Res/NPSBO/NPSBO1.aspx
4. Ван Хорн Джеймс С., Вахович, Джон М. Основы финансового менеджмента / Дж.С. Ван Хорн, Дж. М. Вахович - 12-е издание: Пер. с англ. — М.: ООО "И.Д. Вильямс", 2008. — 1232 с.
| 
