Томашик Ліліана
к.е.н., доцент кафедри економічної теорії
Львівська комерційна академія
м. Львів, Україна
НАУКОВИЙ ДИСКУРС ЩОДО ЗМІСТУ ПОНЯТТЯ ІННОВАЦІЙНА ЕКОНОМІКА
Інноваційна економіка не є абсолютно новим поняттям і над обґрунтуванням його сутності працювали безліч вчених. Серед них варто відзначити праці: М. О. Богданова, Т. М. Боголіба, Д. В. Вітер, В. А. Демьохіна, В. І. Іващенко, Л. І. Федулової, Л. В. Лебедевої, В. Онопрієнка, О. В. Пархоменка, С. В. Шевчук, О. М. Ястремської та багато інших. Проте, вчені так і не дійшли згоди в аспекті трактування поняття інноваційна економіка, що зумовлює актуальність розгляду даної тематики.
Більшість науковців наголошують, що у досягненні стійкого економічного зростання визначальну роль відіграє саме інноваційний компонент, оскільки його застосування значно підсилює конкурентоспроможність підприємств. Рішення даного завдання повинне включати декілька важливих аспектів, зокрема: багатосуб’єктність інноваційної політики, розбіжність їхніх інтересів – фундаментальної науки, експериментальних виробництв, виробничої бази, освіти, ринків збуту тощо [2, с. 13]. Л. І. Яковенко справедливо зазначає, що “сучасна економіка – це, поза сумнівом, інноваційна економіка, в якій знання дозволяють генерувати безперервний потік нововведень, який відповідає мінливим динамічним потребам, а досить часто й формує ці потреби” [5, с. 142]. Знання мають найбільшу вартість лише тоді коли вони трансформуються в інновації. Сьогодні виникають нові зв’язки між наукою та технологіями, все більше секторів економіки стають наукомісткими, зростає частка інвестицій в знання, освіту та нематеріальні активи. В цих умовах надзвичайно важливу роль відіграє людський капітал, що перетворюється на найважливіший чинник розвитку економічної системи, заснованої на знаннях. Отже, в сучасних умовах господарювання надзвичайно важливо дотримуватися концепції інноваційної економіки для досягнення стійкого економічного зростання. Разом із появою принципово нових досягнень у науці й техніці, розширенням технологічних можливостей та їх впливу на характер розвитку виробництва і всіх суспільних сфер, виділяють визначальну роль самої людини в економіці, як джерела і генератора новацій. При цьому особливо важливо, що інновації в економіці пов’язані, в першу чергу, з підприємницькою ініціативою і діяльністю людини.
М. О. Богданов визначає інноваційну економіку як економіку суспільства, засновану на знаннях, інноваціях, доброзичливому сприйнятті нових ідей, систем і технологій, на готовності їх практичної реалізації в різних сферах людської діяльності [1]. В інноваційній економіці під впливом наукових і технологічних знань традиційні сфери матеріального виробництва трансформуються і радикально змінюють свою технологічну основу, бо виробництво, що не спирається на нові знання та інновації, в інноваційній економіці опиняється нежиттєздатним.
Доволі вичерпним є визначення Н. М. Краус, яка зазначає, що у вузькому розумінні, інноваційна економіка – це сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих структур (великі та малі підприємства, інкубатори, технопарки, науково-дослідні лабораторії, університети), які зайняті виробництвом і комерціалізацією наукових знань та технологій в межах національних кордонів, взаємодія яких забезпечується комплексом інститутів економічного, соціального й правового характеру та такими, що мають свої традиції, норми та культурні особливості. У широкому значенні, інноваційну економіку з позиції інституціоналізму можна тлумачити як економіку з високим рівнем знань та високим духовно-моральним наповненням, в якій суб’єкти господарства та галузі розвиваються з допомогою генерації інноваторами інновацій, які трансформувалися з наукових та фундаментальних розробок з метою отримання надприбутків [3, с. 38].
Дуже багато вчених ототожнюють поняття інноваційної економіки та економіки знань. Категорію “економіка знань” (knowledge economy) уперше використав Ф. Махлуп у 1962 р. при дослідженні прискореного розвитку, виробництва та поширення знань, що почало відбуватися у США, для характеристики нового агрегованого виду економічної діяльності – сектора економіки (сектора економіки знань). На думку І. В. Стояненко, економіка знань – це нова модель розвитку економічних систем, яка має прийти на зміну економіці винищення та експлуатації природи, економіці, де головною метою функціонування економічних суб’єктів є максимізація прибутку будь-якими засобами, не зважаючи на наслідки [4]. Сьогодні до економіки знань у найширшому сенсі відносять три основні сфери: науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) та інновації, освіту і навчання, що сприяють формуванню людського капіталу, а також інформаційно-комунікаційні технології. Економіка знань – економіка, за якої рушійною силою прогресу є знання, зосереджені в людському капіталі.
Наукові дослідження дають людині нові знання, які трансформуються у технології та продукти наукоємного виробництва, стимулюють зростання продуктивності праці, зниження матеріало- та енергоємності, підвищення конкурентоспроможності суспільного виробництва, прискорюючи темп накопичення суспільного прибутку, змінюючи мотивації трудової діяльності, і тому виступають фактором постіндустріального економічного зростання. Інтелектуальний капітал здатен давати на кожну одиницю додаткового інвестування найвищу економічну віддачу, забезпечуючи не лише високу рентабельність виробництва та надійні конкурентні переваги на світових ринках, а й створюючи підґрунтя стратегічної прибутковості для інноваційних інвестицій.
В основі інноваційного шляху розвитку інноваційної економіки лежить цілеспрямований процес пошуку, підготовка свідомості, реалізації і комерціалізації науково-технічних нововведень, які дозволяють підвищити ефективність суспільного виробництва, покращити життєдіяльність суспільства та особистості, включаючи високий ступінь захищеності індивіда. Економіка знань для України – це те принципово нове утворення, яке має прийти на зміну економіці винищення та експлуатації природи, економіці сліпого бажання людини отримати максимум прибутку. Її основою є не споживацький мотив людини, а прагнення задовольнити свої потреби таким чином, щоб не завдати шкоди природі, сприяючи при цьому її відтворенню. Економіка знань покликана задовольнити потреби вищого рівня: самореалізація, духовне зростання особистості і т. ін. Зрозуміло, що за таких умов змінюються і чинники, які впливали на мотивацію людини щодо праці. Якщо раніше головними мотивами були суто економічні (матеріальні вигоди), то в майбутньому поряд із ними все відчутнішу роль гратимуть так звані “ідейні” мотиви. Таким чином, можна зробити остаточний висновок про те, що перехід до економіки знань уже розпочався, і в деяких сферах він є відчутним.
Список використаних джерел
- Богданов, М. О. Інноваційна економіка як стратегічний напрям розвитку в ХХІ столітті / М. О. Богданов: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.confcontact.com/2009new/5-bogdanov.php. – Назва з екрана.
- Гончаров, Н. П. Інноваційна економіка : проблеми і пріоритети [Текст] / Н. П. Гончарова // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 6 (96). – С. 11-19.
- Краус, Н. М. Інноваційна економіка: дефініція поняття та інституціональний базис розвитку [Текст] / Н. М. Краус // Науковий вісник Мукачівського державного університету. – 2015. – Вип. 2 (4). Ч.1. – С. 36-42.
- Стояненко, І. В. Формування економіки знань як реальність та необхідність сьогодення / І. В. Стояненко // Ефективна е економіка. – 2012. – № 6 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.economy.nayka.com.ua/ ?op=1&z=1230. – Назва з екрана.
- Яковенко, Л. І. Інноваційний характер економіки знань [Текст] / Л. І. Яковенко // Вісник Полтавської державної аграрної академії. – 2010. – № 2. – С. 141-145.
|
