Архів / Archive

Башнянин Григорій

д.е.н., професор, завідувач кафедри економічної теорії

Шевчик Богдан

к.е.н., доцент кафедри економічної теорії

Львівська комерційна академія

м. Львів

НООЕКОНОМІКА ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПРОЕКТ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Під інноваційним розвитком економіки з енергетичної точки зору розуміють “пробивання стелі енерговидобутку” [11] на основі застосування якісно нових технологій та “видирання вгору Великим Енергетичним Ланцюгом” [11], що забезпечує вищий рівень матеріального добробуту суспільства. Під інноваційним розвитком економіки із соціокультурної точки зору розуміють реалізацію біфуркаційним чином якісно нового парадигмального проекту та його поступову фідуціаризацію у патернальний ансамбль соціокультурного відтворення [8], який визначає структурно-функціональний тип економічної системи як адаптаційної складової соціальної системи загалом [12]. Парадигмально-патернальний проект розвитку і функціонування економічної системи відображає надсистемні властивості соціокультурного поля, яке проявляється у дихотомічній взаємодії двох основних типів культури: чуттєвої та ідеаційної та їх модифікацій у дискретному циклі почергового домінування одного або іншого типів [14].

Чуттєвий тип культури як панівний, тобто такий тип, світоглядні принципи якого формують патернальний ансамбль соціально-економічного відтворення економічного порядку, ґрунтується на механістичному світоглядному принципі системного мислення. Відповідно, ідеаційний тип культури як панівний ґрунтується на органічному світоглядному принципі системного мислення. Органічний світогляд ідеаційної культури та механістичний світогляд чуттєвої культури [10], як полярні парадигмально-патернальні проекти соціально-економічного розвитку, водночас слугують двома фрактальними  мегаатракторами одного циклу соціокультурних флуктуацій, виступаючи двома блоками пам’яті ноосфери.

Реальним втіленням процесів ноосферизації, як перетвореної розумом та зміненої виробничою діяльністю біосфери, виступає нооекономіка [4]. У сучасній економічній літературі нооекономіка розглядається як соціосферний [5] інноваційно-парадигмальний проект розвитку шостого технологічного укладу [9, 17] Третьої хвилі [16] світової цивілізації. За техніко-технологічною основою нооекономіка визначається як постіндустріальна виробнича система; за трудовою основою – як інтелектуальна; за ринковою основою – як інформаційно-товарна; за капітальною основою – як інноваційна економічна система. Основним продуктом виробництва, обміну і споживання нооекономіки виступає інтелектуально-інформаційно-інноваційне благо духовного порядку – слово.

Причинністю слова виступає образний знак [15]. Причинність – це дія частин на ціле, через що ціле виявляється як інтегральне буття, як єдність множинностей, як універсальна мета унікального існування. Структура слова включає означуване (зміст слова) і означник (звуковий  образ) [15]. У змісті поєднується сутність (ціле) і форма (індивідуальне). Образний знак є слово мовлене, через яке уприсутнюється  буття та уможливлюється взаємопроникненність світу і речей [3]. Світ – це збиральне місцеперебування названих словом речей, які, будучи взаємопроникні у розмежованості, виявляють присутність дочасно утаємниченого цілого, котре завжди  більше  ніж сума його частин і котре через слово збирає світ у систему у координатах простору і часу. Світогляд, у якому все іманентне всьому, визначається як органічний [10]. Органічний світогляд оперує поняттям органічного цілого, яке визначає доцільність індивідуального буття. Орієнтування на ціле, у якому розв’язуються антагонізми між буттям і небуттям на користь буття у  ціннісно-патернальній структурі соціокультурного відтворення, притаманне ідеаційному типу культури. Споживна і мінова вартість слова як основного товару нооекономіки ідеаційної культури полягатиме у поглибленні проникненності буття  і світу, що дає досвід онтологічної новизни, закріпленої як цінність.

Загалом, дискурс про субстанцію економічної вартості є ключовим у розвитку економічної теорії. Коли мова йде про товар у його речовинній формі, то консенсус у дискурсу між економістами ніби-то досягнуто: субстанцією вартості товару є жива і уречевлена праця, виміряна в часі і виражена грішми. Однак гроші, будучи у структурі символу під назвою “вартість” знаком, що виражає позначуване – “працю”, наділені потенціалом емансипації від свого позначуваного. Так гроші втрачають свою субстанціональну основу і набувають статусу симулякра – ентропійного патерна сутнісно уніщовленого буття [1]. І це є онтологічною причиною інфляції та фінансових криз локального та глобального масштабу.

Представники фізичної економії [13] поглибили субстанціональний контекст економічної вартості до рівня космічного випромінювання як властивості Світової Монади творити біосферу Землі. Нагромаджена у злаках “енергія прогресу” стає субстанціональною основою вартісності усіх економічних результатів виробництва, обміну, розподілу, привласнення, відтворення і споживання. Однак, в умовах акматичної фази соціокультурного циклу чуттєвого типу культури, енергетичною основою індустріального виробництва стала енергія не живої, а косної речовини, яка є вичерпною, а отже, має відносну, а не абсолютну вартість. У симбіозі із фінансовою системою-симулякром такий спосіб організації виробництва та ціннісних пріоритетів лише поглиблює економічну поляризацію  світу та радикалізує настрої поза межами “золотого мільярда”.

Друга половина ХХ ст. ознаменувала собою становлення постіндустріальних економічних систем. До середини ХХІ ст., внаслідок конвергенції NВІС-технологій мають бути сформовані економічні системи так званого шостого технологічного укладу, які теоретично могли б забезпечити безсмертя шляхом становлення постлюдини-біокіборга [6]. У структурі NВІС-технологічної системи ключову ланку займають інформаційні технології, які дозволяють у гібридний нано-біоматеріал монтувати інтегральні схеми і одержувати принципово нові, вищого порядку синтезування інформації інтелектуальні системи. Тому постіндустріальні економічні системи визначаються як інформаційні економічні системи, у яких основним товаром виробництва, обміну і споживання виступає слово.

Сучасна економічна теорія мейнстріму, яка оперує патернальними  конфігураціями соціокультурного відтворення чуттєвого типу культури і здатна уявляти ціле лише як механічний агрегат, в основу вартості слова як товару покладає суто утилітарний зміст використання слова. Це виправдано, коли слово виступає інноваційно-інвестиційним капіталом; але коли слово має призначенням задоволення приватної споживчої потреби – уся теорія вартості (як рікардіанська, так і маржиналістська) летить шкереберть, адже як можна визначити матеріальними затратами продукт духовного виробництва, а суб’єктивну оцінку міри корисності слова необхідно цілеспрямовано формувати у свідомості споживачів маркетинговими стратегіями. Причому для розширення поля потенціального попиту слід апелювати до спільної архетипової основи усіх людей різного рівня інтелектуально-духовного розвитку, тобто естетизовувати інстинкти тварності як мінові вартості соціальної інтеграції – а це вже культурний занепад. Тому патернальна тріада постіндустріальної  економіки (хакер-техномеритократ, венчурний капіталіст і маркетолог) продукують взірці відтворення як симулякри [7].

Субстанціональність вартості зумовлює рух енергії “жилами” суспільного організму. Таким чином субстанціональністю у кількісному вимірі наділяється вартість матеріальних благ. Але слово – це благо не матеріального, а інформаційного, духовного порядку, де кількісному тиражуванню підлягає успішно впроваджений  проект. Слово виражає якісну властивість органічного цілого як позначуваного через образний знак як предмет досвіду. Інтелігібельна міра розкриття нової якості Сущого, виражена естетичним образом саморефлексованого пізнання, становитиме онтологічну підставу формування споживної і мінової вартості слова як товару. А це наштовхує на думку про сутнісну, а не субстанціональну основу вартості слова, тобто про сутність як ступінь прояву модальностей Єдиного Метафізичного Сущого Універсального Буття.

Трактування виробництва слова згідно із сутнісною основою його економічної вартості можливо лише в умовах утвердження інноваційно-парадигмального проекту соціально-економічного розвитку органічного образу світу та закріплення цього проекту у структурах патернального ансамблю соціокультурного відтворення ідеаційного типу культури. Такий тип нооекономіки визначається нами як економічний орієнталізм.

Список використаних джерел

1. Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть [Текст] / Ж. Бодріяр. – Львів : Кальварія, 2004. – 376 с.
2. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера [Текст] / В. И. Вернадский. – М. : Айрис-пресс, 2004. – 576 с.
3. Гайдеґґер М. Дорогою до мови [Текст] / М. Гайдеґґер. – Львів : Літопис, 2007. – 232 с.
4. Гальчинський А. С. Політична  нооекономіка:  начала  оновленої  парадигми  економічних знань [Текст]  / А. С. Гальчинський. – К. : Либідь, 2013. – 470 с.
5. Голубець М. А. Вступ до геосоціосистемології [Текст] / М. А. Голубець. – Львів :  Поллі,  2005. – 199 с.
6. Ідентичності та цінності за доби глобалізації [За ред. академіка НАН України Ю. М. Пахомова і професора Ю. В. Павленка]. ― К. : Наукова думка, 2013. – 599 с.
7. Кастельс М. Інтернет-галактика. Міркування щодо Інтернету, бізнесу і суспільства [Текст] / М. Кастельс. – К. : Ваклер,  2007. – 304 с.
8. Кантор К. Двойная спираль истории: Историософия проектизма. Т.1: Общие  проблемы [Текст] / К. Кантор. – М. : Языки славянской культуры, 2002. – 904 с.
9. Кизим М. О. Перспективи розвитку і комерціалізації нанотехнолгій в економіках країн світу та України [Текст] : монографія / М. О. Кизим, І. Ю. Матюшенко. – Х. : ІНЖЕК, 2011. – 392 с.
10. Левицкий С. А. Трагедия свободы: избранные произведения [Текст] / С. А. Левицкий. – М. : Астрель, 2008. – 992 с.
11. Морис Я. Чому Захід панує – натепер / Оповіді з історії та що з них випливає  щодо майбутнього [Текст] / Я. Морис. – К. : КЛІО, 2014. – 784 с.
12. Парсонс Т. Система современных обществ [Текст] / Т. Парсонс – М. : Аспект Прасс, 1998. – 270 с.
13. Руденко М. Енерґія проґресу. Вибрані праці з економіки, філософії і космології [Текст] / М. Руденко;  [упоряд. Р. А. Руденко]. – К. : КЛІО, 2015. – 680 с.
14. Сорокин П. А. Социальная и культурная динамика [Текст] / П. А. Сорокин. – М. : Астрель, 2006. – 1176 с.
15. Сулейменов О. Мова письма. Погляд в доісторію – про походження писемности і мови Малого людства [Текст] / О. Сулейменов. – К. : Юніверс, 2006. – 480 с.
16. Тоффлер Э. Революционное богатство [Текст] / Э. Тоффлер, Х. Тоффлер. – М. : АСТ: АСТ МОСКВА : ПРОФИЗДАТ, 2008. – 569 с.
17. Фримен К. Як час спливає: Від епохи промислових революцій до інформаційної революції [Текст] / К. Фримен, Ф. Лука. – К. : Києво-Могилянська  академія, 2008. – 510 с.