Боднарчук Тетяна
к.е.н., науковий співробітник
ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»
м. Київ, Україна
РОЛЬ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЧИННИКІВ У РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА УКРАЇНИ (ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)
Розширення зовнішньополітичних та економічних зв’язків Російської імперії, до складу якої в ХІХ ст. входила Україна, та подальша її інтеграція у світогосподарський простір виступили важливими чинниками реструктуризації вітчизняного господарства та становлення капіталістичних форм підприємницької діяльності.
За європейським зразком уже у першій половині ХІХ ст. у структурі українського господарства паралельно поміщицько-кріпосним підприємствам розвиваються форми ринкового підприємництва, основані на приватній власності та вільнонайманій праці. Одну з ключових ролей у даних процесах відіграла система зовнішньоекономічних чинників (зовнішня торгівля, іноземне інвестування, міграція трудових ресурсів, обмін технікою, технологію та досвідом виробництва, конвергенція вітчизняного фінансового ринку тощо).
Уже на початку ХІХ ст. відбувається формування зовнішньоторговельних зв’язків підросійської України та визначається її експортно-імпортна спеціалізація. Характерними рисами вітчизняної зовнішньої торгівлі, які визначили особливість позиціонування регіону на міжнародному товарному ринку й специфіку впливу зовнішньої кон’юнктури на еволюцію внутрішньогосподарської системи, були такі:
− домінуюче спрямування вітчизняних експортно-імпортних потоків на західноєвропейський ринок (90% всього зовнішньоторговельного обороту);
− екстенсивний характер вивізної торгівлі українських губерній (95% – сировина та напівфабрикати, лише 5% – готові вироби);
− домінування промислових товарів, високотехнологічної продукції та предметів розкоші у структурі вітчизняного імпорту;
− умовою здійснення вітчизняного експорту був не надлишок товарів на локальних ринках та задоволення потреб населення, а низька купівельна спроможність внутрішнього попиту [1, c. 164].
З одного боку, положення українського краю в межах Російської імперії як головного продуцента аграрної продукції, що було визначене його багатим природно-ресурсним та трудовим потенціалом, дозволило встановити високі конкурентні позиції на міжнародних продовольчих ринках. З іншого, завершення промислового перевороту та формування вторинного сектору економіки в західноєвропейських державах, поява класу найманих робітників та швидка урбанізація зумовили зростання попиту на сільськогосподарську продукцію, зокрема, хліб. Зміна кон’юнктури зовнішнього продовольчого ринку у напрямку зростання споживчого попиту на хліб з боку індустріальних держав зумовила товаризацію вітчизняного зернового виробництва, наслідком чого стало те, що в різні роки першої половини ХІХ ст. 55–80% усього виробленого хліба йшло на експорт до Англії, Франції, Бельгії, Німеччини, Італії. Продовольча політика вказаних країн-партнерів визначила тенденції розвитку вітчизняної землеробської галузі та зумовила процес формування підприємницьких структур у сфері сільського господарства.
Зокрема, запровадження свободи хлібної торгівлі та відміна аграрного протекціонізму в Англії (1846 р.), інтенсифікація німецького сільського господарства у напрямку розвитку тваринництва, становлення транзитної торгівлі в Бельгії зумовили зростання експорту української пшениці за період 1824–1853 рр. майже у 7 разів. Це сприяло товаризації поміщицьких та селянських господарств, в яких вироблялося до 90% всього експортного хліба. Все більша частка селян ставала землевласниками й організовувала підприємницьку діяльність, розвивалася експортна спеціалізація приватних господарств, удосконалювалися засоби та способи виробництва, підвищувався попит на орендні землі. Товаризація українського землеробства викликала аналогічні процеси у рослинництві, садівництві, городництві, тваринництві та бурхливий розвиток переробної промисловості.
Зокрема, окремі тенденції розвитку міжнародного товарного ринку у першій половині ХІХ ст. (падіння цін на імпортну бавовняну пряжу, зумовлене промисловою кризою в Англії в 20–40-х рр. ХІХ ст.) дали поштовх до розвитку вітчизняної вовняної галузі. Більше того, відміна англійським урядом у 1842 р. заборони на вивезення прядильних та ткацьких машин та успішна імплементація німецьких методів ведення сільського господарства сприяли посиленню конкурентоспроможності української вовни [2, c. 135].
Поряд із розвитком високотоварного укладу у вітчизняному сільському господарстві у першій половині ХІХ ст. відбувається формування підприємницького середовища та нарощування обсягів виробництва у промисловості. Цьому сприяла як світова кон’юнктура, так й резерви внутрішнього розвитку – початок будівництва залізничних доріг, формування ринку вільнонайманої праці, розвиток біржових та банкових відносин, зовнішня конвергенція вітчизняного фінансового ринку, успішна російсько-турецька війна, притік іноземних інвестицій тощо [3, c. 250]. Важливим чинником концентрації промислового виробництва, знову ж таки, була інтенсифікація зовнішньоторговельних операцій підросійської України з країнами Західної Європи. Фактично протягом досліджуваного періоду відбулося перетворення краю на ринок збуту західноєвропейських готових виробів, машинної техніки, устаткування та обладнання, на що вагомий вплив чинила територіальна, політична та економічна залежність України від Російської імперії. Зокрема, вагому роль у розвитку вітчизняного господарства відігравав англійський імпорт, який забезпечував притік на внутрішній ринок готової мануфактурної продукції, промислових зразків та напівфабрикатів, модернізованої техніки, виробничого устаткування та обладнання, тим самим, стимулюючи розвиток існуючих та появу нових галузей вітчизняного господарства.
Інтенсивні зовнішньоторговельні операції сприяли накопиченню приватного торговельного капіталу, розвитку фінансових, банківських, біржових відносин та формуванню відповідної інституційної структури – все це стало поштовхом фінансової інтеграції підросійської України та інвестиційної експансії господарства регіону. За умов нестачі вільних коштів в середині Російської імперії (якщо в Європі на людину припадало 50 руб. вільних коштів, то в Російської імперії – 10 руб.) іноземні інвестиції стали домінантним чинником розвитку промислово-торговельного підприємництва та концентрації промислового виробництва.
Завдяки іноземним інвестиціям протягом ХІХ ст. на українських землях були створені потужні виробничі структури з високим рівнем механізації та автоматизації праці, оптимізації виробничого процесу, технічної модернізації форми та способу виробництва, поглиблення внутрішньовиробничого поділу праці, посилення виробничої спеціалізації та кооперації. Зокрема, якщо на початку ХІХ ст. на території тогочасної України налічувалося близько 20–30% великомасштабних промислових підприємств та відповідно 70-80% дрібних мануфактурних виробництв, то уже на початку ХХ ст. показники складали відповідно 90% та 10%.
Поряд із зовнішньою торгівлею та іноземним інвестуванням вагомий вплив на процеси товаризації й реструктуризації вітчизняного господарства мали міграційні процеси, що стали чинником розвитку низки новітніх галузей аграрного виробництва та переробної промисловості.
Список використаних джерел
1. Озеров И.Х. Экономическая Россия и ее финансовая политика на исходе ХІХ и в начале ХХ века / И.Х. Озеров. – Москва, 1905. – 271 с.
2. Верещагин А.С. История российского предпринимательства : от истоков до начала ХХ века / А.С. Верещагин, Р.Х. Хайртдинов. – Уфа : Из-во УГНТУ, 2009. – 245 с.
3. Туган-Барановский М. Русская фабрика в прошлом и настоящем. Историческое развитие русской фабрики в ХIX веке / М. Туган-Барановский. – Москва, 1922. – 429 с.
| 
