Архів / Archive

Романович Юлія

студентка

Науковий керівник: к.п.н.,  Русіна Н.Г.

Рівненський державний аграрний коледж

м. Рівне

ОПТИМІЗАЦІЯ СТРУКТУРИ ПОСІВНИХ ПЛОЩ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР ЯК ОСНОВА ОПТИМІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

Раціональне природокористування в сільському господарстві починається з організації території – створення оптимізованого агроландшафту з екологічного обґрунтованим і доцільним співвідношенням сільськогосподарських угідь, лісових насаджень, земель захисного і природоохоронного значення [3, с. 166].

Ефективність господарювання сільськогосподарських підприємств в значній мірі залежить від набору культур, які вирощуються, та їх співвідношення тобто від структури посівних площ.  Структура посівних площ – співвідношення площі посівів різних польових культур. Здебільшого виражається у відсотках. Може бути загальною і в межах певної групи культур: зернові (в тому числі озимі та ярі), технічні, олійні, кормові, овоче-баштанні, картопля тощо [1].

Головним критерієм науково обґрунтованої структури посівних площ є максимальний вихід продукції (в грошовій формі, в зернових одиницях або інших формах) з одиниці площі при найменших витратах праці і коштів. Іншими критеріями можуть бути: прибуток з 1 га, окупність витрат, собівартість 1 ц кормопротеїнової одиниці тощо. Раціональна структура посівних площ повинна забезпечувати: виконання договірних зобов’язань щодо реалізації продукції; внутрішні потреби підприємства в продукції рослинництва; раціональне використання трудових ресурсів і засобів виробництва, особливо техніки; виробництво кормів для тваринництва в необхідних обсягах і якості з найменшими витратами; виконання вимог щодо чергування культур в сівозмінах відповідно до ґрунтово-кліматичних умов та спеціалізації підприємства [2].

У методичних рекомендаціях щодо оптимального співвідношення сільськогосподарських культур у сівозмінах різних ґрунтово-кліматичних зон України зазначено, що сівозміна – чергування сільськогосподарських культур (і пару) у часі і на території згідно з науково обґрунтованими для певних культур нормами періодичності, що базуються на особливостях біологічної взаємодії культур та впливу їх на родючість ґрунту.  Наукові принципи побудови сівозмін передбачають правильний підбір попередників та оптимальне поєднання одновидових культур із дотриманням допустимої періодичності їх повернення на одне й те ж поле.  Виділяють три типи сівозмін: польові, кормові та спеціальні.

За існуючого рівня економічного розвитку в процесі формування структури посівних площ і порядку розміщення культур у сівозмінах слід керуватися матеріально-технічними можливостями конкретних виробників та необхідністю адаптації виробництва до природно-кліматичних умов регіонів. Основні ґрунтово кліматичні зони України мають свої особливості, характерні для кожної з них.  На території України визначено три основні кліматичні зони, а саме Полісся, Лісостеп та Степ.

У кожній зоні України місцевими науковими установами розроблені для підприємств різної спеціалізації орієнтовні (табл. 1) [2].

Таблиця 1

Орієнтовні схеми польових сівозмін

Рекомендовані схеми сівозмін уточняються в конкретних умовах кожного підприємства. Найбільш прийнятними є сівозміни з короткою ротацією. На більшість культур розміщення їх у чотири-, шестипільних сівозмінах не впливає негативно на рівень урожаю.

Спроектовані варіанти системи сівозмін потребують агротехнічного та організаційно-економічного оцінювання. Агротехнічна оцінка проектних варіантів сівозмін передбачає відповідність їх системі агротехніки, удобрення, розміщення і чергування культур та іншим факторам збереження і підвищення родючості ґрунтів. З організаційної точки зору систему сівозмін оцінують на відповідність їх прийнятій спеціалізації підприємства, можливість виконання договірних зобов’язань по реалізації продукції та раціонального використання трудових і матеріальних ресурсів.  Економічна оцінка сівозмін проводиться за показниками: вартість валової і товарної продукції; затрати праці і коштів; чистий прибуток у розрахунку на гектар сівозмінної площі; рентабельність, собівартість, затрати праці на одиницю основної продукції або кормової чи зернової [2].

Список використаних джерел

1. Оптимізація структури посівних площ та використання коротко- ротаційних сівозмін / Бондаренко М.П., Собко М.Г.,  Романько Ю.О. та ін..[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.doktor-ua.com/kultura/9107/index.html.
2. Органіація системи сівозмін і структури посівних площ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://agroua.net/economics/documents/category-120/doc-195/
3. Рідей Н.М. Екологічна оцінка агробіоценозів: теорія, методика, практика / Н.М. Рідей, В.П. Строкаль, Ю.В. Рибалко. – Херсон: Видавництво Олді –плюс, 2011. –568 С.