Ліщук Михайло
к.с.-г.н., доцент, доцент кафедри
Луцький національний технічний університет
м. Луцьк, Україна
Ліщук Віра
к.е.н., доцент, доцент кафедри
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки
м. Луцьк, Україна
Вісина Тетяна
к.і.н., доцент, доцент кафедри
Луцький національний технічний університет
м. Луцьк, Україна
ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
Аналіз міжнародного досвіду та визначальних тенденцій еколого-економічного розвитку в регіональному і світовому масштабах дає підстави стверджувати, що за сучасних умов основою ефективної енергетичної політики виступають енергобезпека, енергоефективність, енергозбереження та екологічна гармонізація суспільного розвитку [1].
Важливість формування ефективної енергетичної політики в Україні обумовлена низкою чинників, зокрема енергодефіцитністю, енергозалежністю та енергонеефективністю. За прогнозами Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) регіональна динаміка попиту на енергію характеризується його зростанням в Індії, Китаї, Африці, Південній Азії, Південній Америці і країнах Середнього Сходу. У США, ЄС та Японії попит буде знижуватися на традиційні енергетичні ресурси і зростатиме на відновлювані [2].
Регіони світу, які сформувались після 2005 року, демонструють позитивну динаміку енергоефективності. Найбільшими були темпи скорочення енергоємності ВВП в країнах Середнього Сходу (на 56,7%) та Африки (на 41,4%), дещо меншими – в країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР – на 27,7%), які мали кращі показники енергоємності. В усіх країнах світу загалом енергоефективність підвищилась на 23,8%. Ситуація в країнах колишнього СРСР є невтішною. Станом на 2013 рік показник енергоємності ВВП становив від 0,42 у Туркменістані до 0,34 в Україні, що відповідно на 62,5 та 52,9% нижче від середнього у Світі. За вісім років Бєларусь знизила енергоємність ВВП на 51,3%, Україна – на 32, Російська Федерація і Туркменістан – лише на 29,8 та 23,6% відповідно.
З 2007 р. в Україні у структурі постачання первинної енергії відбулися позитивні зміни щодо зменшення залежності від деяких імпортних джерел: частка сирої нафти зменшилась на 7,8, природного газу – на 8,3%. Проте зросла частка атомної енергії на 4,5, гідроелектроенергії – на 6,3 і біопалива – на 0,7%.
У промисловості і побутовому секторі використовується понад дві третини енергетичних ресурсів, на транспорті – 16,8%, тому цим секторам в подальшому необхідно приділяти найбільшу увагу. За період 2007-2014 років частка промисловості у споживанні енергоресурсів зменшилась на 4,7, побутового сектора – на 6,4%. В країнах Світу структура використання енергетичних ресурсів дещо відрізняється: 29% енергії використовує промисловість, понад 27 – транспорт і менше 30% – побутовий сектор. За «Прогнозним сценарієм 450» до 2040 року передбачається скорочення споживання енергетичних ресурсів на транспорті близько 3% [2].
Використання енергетичних ресурсів призводить до забруднення навколишнього середовища у вигляді збільшення викидів вуглецю. За вісім років Україна зменшила обсяг викидів на 10,7%. На кожну $1000 ВВП обсяг СО2 зменшився на 25,2%. На фоні інших регіонів і країн цей показник є достатньо високим. Так, в країнах Світу він у середньому становить 0,37, країнах ОЕСР – 0,30, для групи країн, у які входить Україна, – 0,62. Це означає, що технологічний стан підприємств і сфер економіки, які споживають енергетичні ресурси, потребує удосконалення і структурних змін. Крім того, негативний вплив має структура енергетичних ресурсів, що споживаються. За даними МЕА найбільший обсяг забруднення спричиняє використання вугілля – 46%, далі нафти – 33,6% і газу – 19,8% [2].
Основні напрями підвищення енергоефективності були запропоновані в оновленій редакції Енергетичної стратегії України на період до 2030 р., яка була прийнята у 2013 р. Проте вона була піддана критиці з боку вітчизняних та іноземних експертів щодо рекомендаційних оцінок, які по суті не передбачали конкретних заходів та механізмів їх впровадження. На теперішній час презентовано Проект «Нова енергетична стратегія України: безпека, енергоефективність, конкуренція», у якому окреслені цільові та функціональні завдання і пріоритети, плани щодо створення енергоефективного суспільства та трансформації енергетичних ринків.
Основними заходами, що сприятимуть підвищення енергоефективності, мають бути: формування енергоефективної свідомості громадян; забезпечення умов для добросовісної конкуренції всіх суб’єктів господарювання, перегляд стандартів на енергоспоживання; забезпечення 100% обліку всіх енергоресурсів; підвищення термічного опору огороджувальних конструкцій у будівлях, заміна та/або встановлення енергоефективного обладнання тощо; децентралізації повноважень; скорочення споживання і втрат енергії в системах централізованого теплопостачання, стимулювання розвитку конкурентного середовища та відокремлення діяльностей з виробництва, транспортування та постачання теплоенергії [3].
Проект Нової енергетичної стратегії передбачає «Дорожню карту» поетапної (3 етапи: 1-й до 2020р., 2-й до 2025р. і 3-й до 2035р.) реалізації завдань і розрахункові прогнозні показники енергетичного балансу та індикатори. Основними проблемними моментами є об’єктивність прогнозних розрахунків та реалістичність реалізації заходів на кожному етапі. Підставами для таких сумнівів є те, що: 1) проект Нової стратегії ще досі не розглянуто і не затверджено; 2) склалось враження, що визначення основних показників енергетичного балансу України на кожен прогнозний рік здійснювалось без об’єктивних розрахунків. Зокрема, збільшення обсягу відновлюваних джерел енергії до 20,5 млн.т.н.е. у 2035 р.(у 6,5 разів), є мало реалістичним, тому що країнам ОЕСР для збільшення обсягу ВДЕ у 3 рази потрібно було 40 років; 3) заходи, що визначено реалізувати на кожному етапі, не враховують політико-економічний стан України та бажання і оперативність реагування державних органів на запити суспільства.
Для вирішення проблеми енергозаощадження та енергоефективності необхідно: сформувати об’єктивну Стратегію, що має бути компонентою соціально-економічної Стратегії розвитку країни, і на основі якої мають розроблятися та реалізовуватися регіональні стратегічні Програми, тобто має забезпечуватися комплексний підхід; чітко розмежувати функції держави, регіонів та громад у вирішенні завдань енергоефективності; розробити дійові механізми фінансування, стимулювання та інформування усіх учасників програм енергоефективності; оптимізувати процес реалізації заходів енергозбереження через посилення його взаємозв’язку з проблемами забруднення довкілля; запровадити систему загальнодержавних та регіональних еколого-енергетичних індикаторів, що дозволять здійснювати моніторинг стану виконання завдань; оперативно корегувати заходи і завдання відповідно до зміни економічної та політичної ситуації в країні.
Список використаних джерел
1. Гуменюк О. Б. Реформування енергетичної політики шляхом впровадження комплексу заходів щодо повного використання ресурсу енергоефективності / О. Б. Гуменюк, Н. В. Семенюк [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://elar.khnu.km.ua/jspui/bitstream/123456789/4047/1/Vchnuon.
2. Світова енергетична статистика [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.iea.org/publications/freepublications/publication/KeyWorld_Statistics.
3. Проект «Нова енергетична стратегія України: безпека, енергоефективність, конкуренція» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : mpe.kmu.gov.ua/minugol/doccatalog/document?id=245032412.
| 
