Фокіна Ірина
к.е.н., старший науковий співробітник
Інститут економіки промисловості НАН України
м. Київ, Україна
ЩОДО СПІЛЬНОЇ РОЗРОБКИ ВУГІЛЬНИХ РОДОВИЩ ДЕРЖАВНИМИ І ПРИВАТНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ
Організація ефективної взаємодії між державою і приватним бізнесом в рамках державно-приватного партнерства (ДПП) поширюється насамперед в інфраструктурних галузях, де історично склалися потреби і можливості такої взаємодії при реалізації великомасштабних соціально-економічних проектів. Разом з тим подібні форми співпраці було застосовано й у вугільній промисловості України, де шляхом взаємодії державного підприємства і приватної фірми здійснювалася спільна розробка вугільних родовищ.
Розуміння специфіки форм і методів державно-приватного партнерства вимагає внесення певної ясності в систему відносин бізнесу і влади. Слід оцінити, як в процесі передачі тих чи інших правочинів від держави приватному бізнесу змінюється система економічних відносин в сенсі встановлення відмінностей між співпрацею в рамках державно-приватного партнерства та загальноприйнятою спільної діяльності, що є метою дослідження.
За основними загальноприйнятими ознаками, властивих формалізованої кооперації державних і приватних структур, спільна розробка вугільних родовищ державними і приватними партнерами може вважатися ДПП. Однак партнерські відносини держави і бізнесу вимагають також узгодження їх інтересів. ДПП – це не звичайне складання ресурсів. Кожна зі сторін партнерства має власні цілі, вирішує свої конкретні завдання, сторони мають різні мотивації. У вугільній промисловості держава зацікавлена в зростанні обсягів продукції цієї базової галузі, зниження навантаження на бюджет у вигляді державної підтримки і в досягненні енергетичної безпеки країни. Приватний сектор прагне стабільно отримувати і збільшувати прибуток. При цьому обидві сторони зацікавлені в успішному здійсненні проектів в цілому.
Спільна розробка родовищ являє собою спільну діяльність як форму господарської діяльності, що спільно здійснюється партнерами. Спільна діяльність є поширеною формою партнерства держави і приватного бізнесу. Можливості приватного партнера в прийнятті самостійних адміністративно-господарських рішень визначаються, як правило, часткою внеску у спільну діяльність, теж стосується і ризиків сторін. Величина внесків використовується і для розподілу результатів спільної діяльності. Суттєвою особливістю спільної діяльності є те, що держава постійно бере участь в поточної виробничої, адміністративно-господарської та інвестиційної діяльності.
Спільна діяльність регламентується відповідним договором, а також додатковими угодами, які укладаються на основі узгодженої програми спільної діяльності. Даний вид договірних відносин врегульовано відповідними статтями Цивільного кодексу України. За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить Закону [1].
Відповідно до Закону України «Про державно-приватне партнерство» співробітництво між державою в особі відповідних державних органів та підприємцями, що здійснюється на основі договору в формі спільної діяльності в сфері пошуку, розвідки родовищ корисних копалин та їх видобування, крім таких, що здійснюються на умовах угод про розподіл продукції, є державно-приватним партнерством [2].
В Законі чітко зазначено, що спільна діяльність є ДПП, однак у вуглевидобувній сфері є один важливий нюанс. Господарська діяльність, яка пов'язана з геологічним вивченням та використанням надр для видобутку корисних копалин, підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства України. Отже, крім договору про спільну діяльність, приватне підприємство, яке видобуває вугілля навіть в частині гірничого відводу, повинно працювати на підставі спеціального дозволу на користування надрами (ліцензії).
Специфіка взаємовідносин між державою і приватним бізнесом в рамках ДПП полягає в тому, що партнерські відносини реалізуються шляхом перерозподілу правомочностей власності. При цьому право власності повинно залишатися за державою. Залишаючись власником, держава зберігає за собою і певну ступінь господарської активності. Однак в рамках державного партнерства відбуваються суттєві інституційні перетворення власності, що дозволяють розширювати участь приватного бізнесу у виконанні частини економічних, організаційних, управлінських та інших функцій.
Ступінь фактичної участі приватного бізнесу в спільних державно-приватних проектах може змінюватися в залежності від масштабів передачі правомочностей власника приватного підприємства. Низьким рівнем такої участі є прості договори на надання робіт та послуг з повним збереженням кожним партнером всіх правомочностей власності. Це в повній мірі відноситься до спільної діяльності, при якій приватне підприємство працює на умовах договору-підряду, надаючи державному підприємству послуги з використанням власного обладнання при розробці гірничого відводу державної шахти. Такий вид спільної діяльності не вимагає отримання ліцензії приватним підприємством.
З іншого боку, перевищення фактичної участі приватного бізнесу в спільну діяльність може перетворитися в повну приватизацію, з переходом права власності від держави до приватної особи. Діяльність, при якій приватне підприємство розробляє власний гірничий відвід, має на це відповідний дозвіл, забезпечено в значній частці власним майном, а державне підприємство надає йому певні послуги, ставить під сумнів віднесення цієї форми співпраці до ДПП. Оскільки партнерство здійснюється вже не на базі державної власності та частка держави не суттєва, тому цілі держави в таких альянсах можуть бути порушені.
Обов'язковою умовою при укладенні договору про спільну діяльність має бути збереження державного контролю та дотримання умови переважання державного майна на рівні не менш 50,1%, відповідно максимальна частка приватного капіталу обмежується 49,9%, тобто контрольний пакет в будь-якому випадку повинен зберігатися в руках держави.
Підсумовуючи викладене, відмітимо:
державно-приватне партнерство традиційно розглядається як співпраця держави в особі уповноваженого органу і приватного бізнесу в інфраструктурних галузях. Для досягнення суспільно-соціальних цілей з боку держави і максимізації прибутку, отримання прав власності, розширення інвестиційних можливостей з боку бізнес-структур. В останні роки це явище набирає оберти і у вугільній промисловості;
спільна розробка вугільних родовищ як вид спільної господарської діяльності відповідно до Закону про ДПП також є формою державно-приватного партнерства, але в разі, коли одним з партнерів виступає держава в особі профільного міністерства та приватне підприємство, які уклали договір без створення юридичної особи. Приватне підприємство, яке здійснює вуглевидобуток повинно мати відповідну ліцензію;
належність того чи іншого виду співпраці держави та бізнесу, зокрема спільної діяльності, до ДПП в числі інших факторів залежить від правомочностей власності суб'єктів. Внесок держави в проект ДПП не може бути менше вкладу приватного підприємства, інакше держава може втратити право контролю над проектом.
Список використаних джерел
- Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15. – Назва з екрану.
- Закон України «Про державно-приватне партнерство» від 01.07.2010 р. № 2404-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2404-17. – Назва з екрану.
| 
