Мерчанський Володимир
к.е.н., доцент кафедри
Харківська державна зооветеринарна академія
м. Харків, Україна
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЯК ФАКТОР ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ
В економічній науці існує два підходи до державного регулювання економіки – класичний і кейнсіанський. На думку прибічників класичної економічної теорії, ринковий механізм є самодостатнім, а кейнсіанці вважають, що необхідне державне втручання. Кількість регулятивних функцій, які виконують держава і ринок, змінюється в залежності від рівня техніко-технологічного розвитку, історичного етапу та національних особливостей.
Державне регулювання економіки – це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу державних установ і організацій на розвиток суспільного виробництва (в т. ч. продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних та соціально-економічних відносин) для його стабілізації та пристосування до умов, що змінюються [1, с. 322]. Існують різні форми державного регулювання економіки: безпосереднє державне управління, податкове регулювання, грошово-кредитне регулювання, бюджетне регулювання, регулювання завдяки формуванню державних програм і державних замовлень, цінове регулювання, регулювання умов праці, трудових відносин, оплати праці, соціальне регулювання, державне регулювання охорони навколишнього середовища [2, с. 355-357].
Державне регулювання пов'язане з такими поняттями, як «метод» і «механізм». Метод – це прийом або система прийомів, що застосовується в якій-небудь галузі діяльності [3, с. 177]. В Економічній енциклопедії зазначено, що механізм – це система, пристрій, спосіб, що визначають порядок певного виду діяльності [4, с. 355]. Формулювання, запропоноване Лео Гурвіцем, Нобелівським лауреатом з економіки 2007 р., характеризує «механізм» як взаємодію між суб'єктами і центром, що складається з трьох стадій: кожен суб'єкт у приватному порядку посилає центру повідомлення ; центр, одержавши всі повідомлення, обчислює передбачуваний результат; центр оголошує результат і, за потреби, впроваджує його в життя [5, с. 7-8].
Під методами державного регулювання економіки слід розуміти способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності, відповідно до національної економічної політики [6, с. 20-22].
Сукупність форм і методів впливу державних установ і закладів на організацію суспільно-виробничих відносин з метою пристосування економічних процесів в національному господарстві до умов, що змінюються, формують організаційно-економічний механізм у системі державного регулювання.
В теперішніх умовах господарювання державне регулювання виступає як фактор забезпечення конкурентоспроможності економіки країни. Державне регулювання конкурентоспроможності пов’язане з регулюванням впливу як внутрішніх, так і зовнішніх факторів на економіку країни.
З усіх галузей національного господарства найбільш радикального і дійового державного регулювання, з метою підтримки конкурентного рівня, потребує сільське господарство. Це зумовлено тим, що, по-перше, дана галузь є життєво необхідною в будь-якому суспільстві і розглядається як пріоритетна при обґрунтуванні перспектив соціально-економічного розвитку та продовольчої безпеки країни; по-друге, сільськогосподарське виробництво через залежність від природно-кліматичних умов, а також уповільнений рух капіталу, об'єктивно не може ефективно розвиватися без стабілізуючого впливу держави.
Державне регулювання економіки в Україні і, зокрема, державне регулювання аграрного сектора економіки повинно здійснюватись на основі підходу «витрати – вигоди регулювання». Завданням державного регулювання є «вилікувати» ту чи іншу галузь (фірму), а не «підліковувати» її весь час [7, с. 329].
Державне регулювання в аграрному секторі полягає в застосуванні методів впливу держави на рівень конкурентоспроможності з метою: підвищення ефективності аграрного виробництва; забезпечення розширеного відтворення; розвитку соціальної та екологічної сфер сільських територій; забезпечення захисту економічних інтересів суб’єктів господарювання аграрної галузі та їх фінансової стійкості.
Державне регулювання в сільському господарстві з позиції підвищення конкурентоспроможності галузі з урахуванням інтеграції України до ЄС може здійснюватися за такими напрямами: законодавча підтримка; захист вітчизняного продовольчого ринку від імпорту; всебічна підтримка сільгосптоваровиробників в орієнтації на споживача; забезпечення доступу до дешевих кредитів; стимулювання забезпечення цінової доступності аграрної продовольчої продукції для всіх соціальних груп населення; збільшення держзамовлення і інвестицій; створення дорадчих та консалтингових структур, обслуговуючих кооперативів; розвиток аграрної науки і підготовка кадрів для сільського господарства; розвиток соціальної сфери села.
Список використаних джерел
1. Економічна енциклопедія: в 3 т [Текст] / Редкол.: С. В. Мочерний (відпов. ред.) та ін.]. – К.: Академія, 2000 – 2002. – Т. 1. – 2000. – 864 с.
2. Райзберг Б. А. Основы экономики : учеб. пособие [Текст] / Райзберг Б. А. – М.: ИНФРА – М, 2003. – 408 с.
3. Яременко В. В. Новий тлумачний словник української мови: в 3 т. [Текст] / В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2008. – Т. 2. – 2008. – 926 с.
4. Економічна енциклопедія: в 3 т. [Текст] / Редкол.: С. В. Мочерний (відпов. ред.) та ін. – К.: Академія, 2000 – 2002. – Т. 2. – 2001. – 848 с.
5. Измалков С. Теория экономических механизмов (Нобелевская премия по экономике 2007 г.) [Текст] / С. Измалков, К. Сонин, М. Юдкевич // Вопросы экономики. – 2008. – № 1. – С. 4–26.
6. Державне регулювання економіки: підручник [Текст] / [І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога] ; за ред. І. Р. Михасюка. – К.: Атіка, Ельга – Н, 2000. – 592 с.
7. Черевко Г. В. Державне регулювання економіки в АПК: навч. посібник [Текст] / Черевко Г. В. – К.: Знання, 2006. – 339 с.
|