Драбчук Тетяна
ст. викладач кафедри
Сумський національний аграрний університет
м. Суми, Україна
РОЛЬ ДЕРЖАВИ В РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ БІЗНЕСУ
Основною рушійною силою ринкової економіки є підприємництво, без якого держава позбавлена розвитку. Саме воно визначає темпи економічного зростання, структуру і якість валового продукту. Це посилює соціальну спрямованість бізнесу, що свідчить про те, що для сталого розвитку суспільства самої ефективної економіки замало, необхідно враховувати інтереси широкого кола людей, яких вона торкається.[1]
Соціальна відповідальність бізнесу (далі – СВБ) полягає у свідомому відношенні суб’єктів господарської діяльності до вимог соціальної необхідності, соціальних завдань, морально-етичних норм та цінностей, розуміння наслідків своєї діяльності для суспільства, держави, споживачів, ділових партнерів та своїх працівників.[2]
У зарубіжній науковій літературі питанням дослідження соціальної відповідальності приділяється значна увага. Різноманіття підходів до розуміння категорії та розвитку концепції корпоративної соціальної відповідальності знайшло своє відображення у працях зарубіжних та вітчизняних вчених: Г.Боуена, П. Друкера, К. Девіса, Ф. Котлера, А. Керролла, Р. Маккіона, М.Фрідмана, Е. Фрімена, М. Штойєра, Д. Баюри, О. Грішнової, А. Колота, О.М.Головінова, М. Мурашко та ін.
Слід зазначити, що існує сукупність загальноекономічних факторів та ризиків, які впливають на прийняття рішення про соціально відповідальну поведінку підприємства.
Так, реалізовані підприємством соціальні заходи, з одного боку, надають населенню певні суспільні блага, які не може надати держава, з іншого боку, подібні кроки є, з економічної точки зору, витратами, які необхідно компенсувати за рахунок прибутку підприємства, або, що більш імовірно, за рахунок споживача, шляхом підвищення рівня цін на вироблену продукцію.
Тому, процес розвитку корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) бізнесу в реаліях українського суспільства потребує певної координації та мотивування, а відтак активної участі в ньому держави.[3]
Питання державного регулювання КСВ в принципі досить дискусійне і непросте. В розвинених країнах розробляються державні Стратегії КСВ та сталого розвитку, проводяться загальнонаціональні форуми, на яких виступають перші особи держав з постановкою завдань в цій області.
В результаті обговорення на саміті Глобального договору ООН ( який відбувся в Женеві в липні 2007 року) ролі урядів країн-членів ООН щодо підтримки корпоративної соціальної відповідальності в своїх країнах, «круглий стіл» Урядів-учасниць саміту рекомендував наступні напрямки діяльності національних урядів в області просування КСВ [2]:
1. Створення сприятливих умов: Уряди створюють необхідні умови для обговорення та розвитку питань корпоративної відповідальності. У тому числі шляхом підтримки видатних прикладів в цій області.
2. Підвищення обізнаності: Уряди можуть активно залучати громадську увагу до загальних питань, аспектів діяльності і вигодам корпоративної відповідальності, а також стимулювати громадське обговорення в цій області.
3. Просування: Уряди можуть спеціально, як відзначати кращі практики в цій галузі (наприклад, шляхом присудження нагород), так і запрошувати бізнес і більш широке коло зацікавлених осіб до участі в добровільних програмах з корпоративної відповідальності, різних проектах, а також ініціативах, таких, як Глобальний договір ООН.
4. Розвиток інструментів: Беручи до уваги, що бізнес сектор іноді потребує відповідної орієнтації, Уряди можуть надавати допомогу в розвитку програм корпоративної відповідальності, методичних керівництв і суспільного визнання діяльності з розвитку підприємницького підходу в цій галузі, а також корпоративної відповідальності в малому і середньому бізнесі.
5. Фінансова підтримка: У разі наявності відповідних ресурсів, Уряди можуть направляти ресурси на підтримку добровільних ініціатив для максимізації їх ефекту.
Нині в багатьох країнах світу уже давно діють державні програми, що пропонують соціально відповідальним компаніям істотні преференції у сфері оподаткування, державних закупівель і кредитування. Так, директор представництва Програми розвитку ООН в Україні (2010 р.) Рікарда Рігер зауважила: «Якщо компанії роблять більше, ніж від них вимагає закон, то держава повинна допомогти їм у цьому»[4].
За досвідом розвинених країн, комплекс стимулів та заходів з поширення та популяризації СВБ у суспільстві повинен включати реалізацію наступних напрямків державної політики:
1. Формування законодавчо-правової бази в галузі СВБ: встановлення стандартів у сфері якості сировини, продукції, технологій, персоналу; розробка та впровадження галузевих і корпоративних кодексів поведінки.
2. Співпраця з бізнесом у реалізації соціально значущих ініціатив (надання субсидій на створення робочих місць; фінансова підтримка соціально та екологічно орієнтованих проектів і т.д.).
3. Використання податкових та інвестиційних інструментів: стимулювання соціально-відповідальної поведінки компаній через надання податкових пільг, преференцій, субсидій.
4. Міжнародне співробітництво з КСВ: підтримка і просування міжнародних принципів корпоративної соціальної відповідальності, ініціатив міжнародних організацій (ініціатива ООН «Глобальний договір», Декларація Тисячоліття ООН, Саміт тисячоліття та ін.), участь у розвитку системи міжнародних стандартів, показників звітності, аудиту з КСВ, стимулювання сертифікації продукції та підприємств за міжнародними стандартами (соціальне і екологічне маркування).
5. Визнання і схвалення практики розвитку КСВ: присудження державних нагород і премій за добровільний внесок бізнесу в розвиток принципів КСВ; впровадження механізму соціальних та еко-лейблів і ін.
6. Інформаційна, методична та інституційна підтримка розвитку КСВ-практики: проведення семінарів з КСВ для державних службовців, представників бізнесу, членів громадських організацій; стимулювання наукових досліджень у сфері КСВ; впровадження в навчальні програми курсу «Корпоративна соціальна відповідальність»; створення спеціальних інформаційних центрів КСВ.
Таким чином, для заохочення бізнесу до соціально-відповідальної поведінки, держава може використовувати різноманітні інструменти і механізми стимулювання. Враховуючи багатосторонній зарубіжний досвід у сфері формування та розвитку соціальної відповідальності бізнесу, можна стверджувати, що в Україні, де ступінь суспільної самосвідомості залишається низькою, добровільність СВБ повинна поєднуватися з державним регулюванням соціально відповідальної поведінки.
Список використаних джерел
1. Колот А.М. Соціальна відповідальність: теорія і практика розвитку /А.М. Колот, О.А. Грішнова та ін./ Монографія. - К.: КНЕУ, 2012.
2. Центр розвитку КСВ - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://csr-ukraine.org/.
3. Головінов О.М. Соціальна відповідальність бізнесу: українські реалії і проблеми / О. М. Головінов // Економічний вісник Донбасу, №2. - 2014.
4. Філоненко С. Чи готовий український бізнес до соціальної відповідальності? / С.Філоненко// Віче, №1- 2010.
| 
