Архів / Archive

Рудницький Василь

доктор, професор звичайний,

завідувач кафедри обліку і управління фінансами

Малопольська вища школа економічна,

м. Тарнув, Польща

Гладунський Василь

кандидат педагогічних наук, доцент

Львівський навчально-науковий інститут

ДВНЗ “Університет банківської справи”

 м. Львів, Україна

АУДИТОРСЬКИЙ ВИСНОВОК З ПОГЛЯДУ ЛОГІКИ

Стійкість та динамічний розвиток суб’єктів підприємницької діяльності як соціально-економічних систем перебувають у прямій залежності від управлінської діяльності, яка реалізується через такі основні функції, як: планування, організування, мотивування та контролювання. Щоб досягти при цьому управлінських ефектів, керуюча система постійно має аналізувати й оцінювати рівень та результативність цих функцій, використовуючи при цьому надійний інструментарій. До такого інструментарію відноситься й аудит, який виконує пізнавальну, профілактичну, контролюючу, регулюючу, стабілізуючу, прогнозуючу та узагальнюючу функції.

Підсумковим документом аудиту є аудиторський висновок, який складається аудитором і передається замовнику на основі чого останній приймає певне рішення. Тут може виникнути ряд колізій, основною причиною яких є неоднозначна інтерпретація аудитором і замовником змісту аудиторського висновку. Адже, як показують дослідження, 33% усіх претензій до аудиторів виникають через неточну інтерпретацію ними принципів обліку та звітності [1, с. 375].

У спеціальній літературі з аудиту [2, 3] виділяються такі види  аудиторських висновків: безумовно-позитивний, умовно-позитивний негативний, а також може бути відмова від складання аудиторського висновку. Оскільки аудиторський висновок є діловим документом, то незалежно від його виду, зміст його має однозначно інтерпретуватись як його автором, так  і його замовником. В іншому випадку замовник може прийняти неадекватне рішення, яке може тягнути за собою людські, фінансові, матеріальні, моральні втрати, призвести до необ’єктивних адміністративних та правових наслідків.

Неоднозначність в інтерпретації, як правило, пов’язана не з фактичними помилками, а з логічними. Тому, з точки зору логіки, аудиторський висновок має відповідати наступним принципам: послідовності, однозначності, несуперечливості та аргументованості [4]. В основі цих принципів лежать закони логіки, зокрема, закон тотожності, суперечності, виключеного третього та закон достатньої підстави. Порушення цих законів при формуванні аудиторських висновків призводить до того, що він може піддаватись сумнівам, спростуванням, бути аргументом у судових процесах.

Зміст аудиторського висновку містить певну множину понять, які відображають відповідні норми, регламентацію, дисципліну, застереження тощо. Закон тотожності вимагає, щоб кожне поняття, кожне висловлення в документі зберігали один і той же визначений зміст. Якщо в аудиторському висновку вживаються неточні, розмиті, незрозумілі поняття, то неодмінно це призведе до різночитання ‑ помилки різного смислу. У подібних випадках виникають питання: “А що це означає?”, “А що тут мається на увазі?”. Не кожен замовник аудиторського висновку буде уточнювати зміст незрозумілих йому понять, а діятиме на свій розсуд. У таких ситуаціях міркування відбувається за схемами, які призводять до неправильних висновків, наприклад:

Коли норми, правила, твердження, що закладені в одному документі, суперечать чи є протилежними до норм, правил, тверджень, закладених в інших документах, то тоді йдеться про порушення закону суперечності та закону виключеного третього.

В основі аудиторських висновків лежать аудиторські докази. З погляду логіки доказ має бути істинним і доказовим, тобто таким, який у свою чергу має бути доведеним і логічно підтверджувати висновки, тобто відповідати на питання: “З чого це випливає?”. Вимогу доведеності, обґрунтованості переважно називають принципом достатньої підстави, тобто будь яке істинне висловлення повинно мати свою достатню підставу.

Щоб правильно сформувати достатню підставу для того чи іншого твердження важливо знати у чому полягає достатність умов, а у чому необхідність; які умови вважаються достатніми й необхідними; які є достатніми, але не є необхідними; які є необхідними, але недостатніми, а які є ані тими, ані другими. Нехтування цими знаннями веде до порушення  принципу необхідного і достатнього. Тут важливим є правильне використання висловлювань типу

 (Якщо А, то В),

де А ‑ достатня умова для В, а В – наслідок, необхідна умова для А.

Порушення цього дедуктивного принципу призводить до поширеної помилки, коли стверджувальний модус (modus ponens)  і заперечувальний (modus tollens) , підмінюються відповідно неправильними

  і

Логічна помилка трапляється і тоді, коли рішення приймається через недостатню підставу, тобто на основі хоч істинного висловлювання А, але з якого наслідок В не випливає. Така помилка веде до “хибного сліду” [5]. Це стається тоді, коли умови, які є необхідними чи достатніми, залишаються поза увагою аудитора, або дехто свідомо спрямовує аудитора на хибний слід.

Оскільки аудиторський висновок реалізуються через документ і оформляються у письмовому вигляді за допомогою висловлень природної мови, то рівень його об’єктивності, довіри, рівень сили і авторитету закладається ще на етапі формування і проявляється в реакціях на нього.

Зупинимось на трьох групах помилок, які можуть трапитись при цьому.

Перша група. Помилки через необґрунтоване узагальнення, коли безпідставно вживається загальне висловлення, тобто вживається квантор загальності (слово “усі”, “жоден”) або воно пропускається, замість того, щоб ужити квантор існування (слово “інколи”, “зустрічається” і т. п.), що відповідає частковому висловленню.

Друга група. Помилки, коли не враховується різниця між визначеними і невизначеними частковими висловленнями.

Часткові висловлення можуть бути визначеними за умови впевненості, що певні ознаки Р притаманні лише деяким предметам S даної множини і відсутні ці ознаки в решти предметів цієї множини. У такому разі визначені часткові висловлення доцільно формулювати у формі “Тільки деякі S мають ознаку P”. Слова “тільки деякі” і їм подібні підкреслюють, що “не всі”.

Часткові висловлення вважаються невизначеними, якщо є впевненість, що деякі ознаки Р притаманні одній частині предметів S даної множини і немає впевненості, що ці ознаки відсутні в решти предметів цієї множини. Тоді такі часткові висловлення формулюються у формі “Деякі S мають ознаку P” або “Деякі S не мають ознаки P”. У такому разі слово “деякі” не означає, що “не всі”, тобто не виключається те, що “усі S” мають (не мають) ознаки P.

Третя група. Помилки, які пов’язані з неправильним трактуванням логічного змісту сполучників (операторів). Зокрема, коли плутають роздільний сполучник “або…, або” з нероздільним “або” і висновок робиться за неправильною схемою у формі

  чи 

Останнім часом, із метою запобігання подібних помилок, в офіційних документах, навчальній літературі можна зустріти комбіновані сполучники “і/або”, “та/або”. Виходячи з означення кон’юнкції, нестрогої і строгої диз’юнкцій, які містяться в літературі з логіки, у таких випадках достатньо вжити сполучник “або” – нестрогу диз’юнкцію.

Отже, теоретична база аудиту продовжує розвиватись, збагачується новими аспектами, характеристиками, підходами, новими категоріями, які лежать в основі інших теорій, зокрема, теорії систем, інформації, комунікації, логіки та ін. Багатофункціональність логіки, її методологічна особливість відкривають широке поле для дослідження її прикладного значення у процесі підготовки, проведення та узагальнення аудиту.

Список використаних джерел

1. Рудницький, В. С. Організація і методика аудиту [Текст] : підручник/ В. С. Рудницький, З. О. Душко. – К. : УБС НБУ, 2014. – 479 с.

2. Усач, Б. Ф. Аудит за міжнародними стандартами [Текст] / Б .Ф. Усач. –К. : Знання, 2005. ‑247 с.

3. Петренко С. М. Аудит : теорія і практика застосування міжнародних стандартів [Текст] : навч. посіб. – [2-ге видання] / С. М. Петренко, І. М. Пальцун. – Львів : Магнолія 2006, 2013. – 520 с.

4. Береков, В. Ф. Логика [Текст] / В. Ф. Берков, Я. С. Яскевич, В. И. Павлюкевич. – Мн. : ТетраСистемс, 1997. – 480 с.

5. Гладунський, В. Н. Логіка [Текст] : підручник для студентів вищих навчальних закладів / В. Н. Гладунський. – Львів : Афіша, 2005. – 320 с.