Шеверя Ярослав
к.е.н., доцент кафедри обліку і аудиту
Вакаров Василь
к.е.н., доцент кафедри обліку і аудиту
ДВНЗ “Ужгородський національний університет”,
м. Ужгород, Україна
ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ ЯК СКЛАДОВА АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА
В умовах розвитку господарських систем відбувається модернізація багатьох теоретичних підходів і концепцій та зароджуються нові обліково-економічні парадигми. Діючий ринковий механізм постійно перебуває у динамічному стані, що зумовлює модернізацію його структурних та інфраструктурних елементів, які неодмінно впливають на обліково-звітну інформацію. Ринкові відносини висувають підвищені вимоги до своєчасності, достовірності, повноти інформації, без якої неможливе ефективне прийняття рішень. В таких умовах відбувається формування нового виду економічного ресурсу – інформаційного, що дозволяє заощаджувати та ефективно управляти іншими обмеженими ресурсами на підприємстві. Як зазначає Попов В.М., “інформація в сучасних умовах виступає найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх в економічній сфері” [1, с.114]. У своїх дослідженнях і Панчишин С. М. стверджує, що “в умовах науково-технічної революції неодмінним фактором виробництва стала інформація” [1, c. 61].
Отже, ряд вчених розглядає інформацію, як ресурс та один з факторів виробництва, а знання – як оброблену інформацію, що може бути застосована в управлінні і прийнятті рішень. Якщо досліджувати інформацію крізь призму бухгалтерського обліку та факторів виробництва, то логічним виявляється її розгляд як одного з них на рівні загальновідомих землі, праці, капіталу та підприємницьких здібностей. З цього приводу, П.Ф. Друкер зазначає, що радикальніше за все зміниться найбільш традиційна з наших інформаційних систем – бухгалтерський облік [2, с. 124]. Тому бухгалтерський облік розглянемо як динамічний процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства (створення інформації через використання елементів методу бухгалтерського обліку) і передачі її користувачам для прийняття рішень (через подання фінансової звітності як результату його ведення). На основі цього можна стверджувати, що облікова інформація у процесі її обробки перетворюється в інформаційний ресурс, на рівні з іншими факторами виробництва.
Одним з перших вітчизняних вчених, хто привернув увагу до можливості розуміння системи обліку як окремого бізнес-процесу, була проф. Малюга Η. М. На її думку, система бухгалтерського обліку виступає забезпечувальною ланкою у системі управління, тому вона призначена впорядкувати вхідну та вихідну інформацію (свій продукт) відповідно до потреб управління. Під бухгалтерським продуктом автором розуміється вся вихідна інформація, яка надається обліковою системою, тобто не лише бухгалтерська звітність, а й інші джерела інформації – узагальнюючі документи, облікові регістри тощо [3, с. 133]. Так, Проданчук М. А., розглядає бухгалтерський продукт як сукупність технологічних засобів, методів та процедур, які реалізують інформаційний ресурс за рахунок синергічного ефекту, від використання якого очікується прийняття ефективних управлінських рішень, що сприятимуть отриманню економічних вигод [4]. Отже, основою продукту бухгалтерського обліку є облікова інформація, знання та обліковий інформаційний ресурс, які, на нашу думку, можна об’єднати під терміном – “фінансова звітність”, що має свою оцінку, собівартість та корисність для використання при прийнятті ефективних економічних рішень.
Розгляд облікової інформації під кутом перетворення її в системі бухгалтерського обліку на інформаційний ресурс зумовлює появу нових підходів до розгляду фінансової звітності підприємства. З цього приводу Семанюк 3.В. відмічає, що постановка проблеми полягає в тому, що в теорії обліку недостатньо повно відображені теоретичні аспекти інформації як продукту облікової системи та важливого виробничого ресурсу, а в теорії обліку практично відсутні праці які розглядають інформацію як ресурс і продукт обліку [5, с. 320].
Розглядаючи фактори виробництва як частину активів підприємства, і фінансову звітність можна визначати як інформаційний ресурс, який, в окремих випадках, здатний генерувати надходження майбутніх економічних вигод на підприємство у процесі залучення інвестицій, отримання кредитів, налагодження міжнародної співпраці і співробітництва, виходу на міжнародні ринки збуту та капіталів тощо. Для ефективної участі у наведених процесах підприємство повинно надати фінансову звітність, що відповідає загальноприйнятим якісним характеристикам. Щоб розглянути фінансову звітність як складову активів підприємства, яка здатна генерувати надходження майбутніх економічних вигод на підприємство, вона повинна відповідати критеріям визнання активів. Так, ресурсами підприємства можна вважати всі активи, що перебувають на балансі і можуть забезпечити досягнення поставлених цілей на підприємстві. Як твердить національне облікове законодавство, активами підприємства є ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигід у майбутньому. Майбутня економічна вигода - в кінцевому підсумку це надходження грошових коштів (їх еквівалентів) або здатність замінити чи заощадити їх.
Отже, розгляд фінансової звітності, як складової активів підприємства не суперечить вищенаведеному, оскільки не складно довести здатність високоякісної фінансової звітності генерувати надходження майбутніх економічних вигод на підприємство. Виходить, що у випадку успішного використання фінансової звітності для залучення інвестицій (кредитів тощо) з подальшим генеруванням грошових коштів на підприємство, її можна визнавати елементом активів балансу підприємства. Що стосується проблем достовірної оцінки витрати на формування та відображення вартості фінансової звітності в активі балансу підприємства, то їх можна вирішити за допомогою багатьох методів, які використовуються в національних та міжнародних стандартах для оцінки активів підприємства (аналогічно до витрат на формування собівартості нематеріальних або інших подібних активів). В іншому випадку, витрати на формування фінансової звітності відображаються як поточні і не повинні класифікуватися в якості активів. Розкриття інформації про витрати на формування фінансової звітності може бути корисним для користувачів при прийнятті рішень щодо іі надійності, якості та ефективності при прийнятті рішень. Контроль над активами означає можливість вирішального впливу з боку підприємства на них з метою отримання вигоди від їх використання. Логічно, що право використання власної фінансової звітності для залучення майбутніх економічних вигод належить керівництву підприємства.
Розгляд фінансової звітності, як частини активів, що здатна генерувати надходження майбутніх економічних вигод на підприємство, сприятиме удосконаленню перспективних ідей щодо розширення інформаційних меж фінансової звітності та додаткових резервів і можливостей її використання у процесі залучення майбутніх економічних вигод для підприємства; удосконалення механізму регулювання якості фінансової звітності в Україні; визначення бухгалтерського обліку, як процесу, що створює фінансову звітність, як фактор виробництва, який можна визначити частиною активів підприємства.
Список використаних джерел
- Ватаманюк З., Панчишин С., Ватаманюк О., Пікулик О. Вступ до економічної теорії. Курс лекцій. Видання друге, доповнене. – Львів: “Новий Світ”, 2005. – 408 с.
- Друкер Π. Ф. Энциклопедия менеджмента / Π. Ф. Друкер; [пер. с англ.]. – Μ.: Издательский дом “Вильямс”, 2004. – 432 с.
- Малюга Н. М. Бухгалтерський облік в Україні: теорія й методологія, перспективи розвитку: [монографія] / Н. М. Малюга. - Житомир: ЖДТУ, 2005. – 548 с.
- Проданчук М. А. Продукт бухгалтерського обліку у системі прийняття управлінських рішень / М. А. Проданчук // Ефективна економіка. – 2014. – № 7. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: economy.nayka.com.ua/?op=l&z=3203
- Семанюк В. 3. Інформаційні ресурси: обліково-теоретичний аспект / В. 3. Семанюк // Вісник Львівської комерційної академії. – Львів: Видавництво Львівської комерційної академії, 2011. – Вип. 35. – С. 319-322.
|
