Кундря-Висоцька Оксана
к.е.н., доцент кафедри обліку і аудиту
Вагнер Ірина
к.е.н., ст. викладач кафедри обліку і аудиту
Львівський інститут ДВНЗ
«Університет банківської справи»
м. Київ, Україна
ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У КОНТЕКСТІ ЇХ ОЦІНКИ
На сьогоднішній день, в Україні обсяги нематеріальних активів не перевищують 1,5% вартості основних засобів, що значно нижче середніх показників в країнах Європейського Союзу, де їх обсяги дорівнюють 5-80% балансової вартості підприємств. Вартість промислових підприємств практично знижена на 5-80%. Фонд державного майна України не проводить оцінку об'єктів права інтелектуальної власності. Тривають негативні тенденції щодо приватизації об'єктів науково-технічної сфери. Саме тому, питання визнання та обліку об’єктів інтелектуальної власності набуває неабиякого значення.
За умов становлення інформаційного суспільства, розвиток інтелектуальної власності є складним та суперечливим процесом. З моменту появи в обліку нематеріальних активів нормативні документи містять багато питань, які потребують подальшого вивчення та систематизування, оскільки вирішення проблем обліку інтелектуальної власності особливо актуально у зв’язку із сучасними тенденціями розвитку економіки.
З економічної точки зору, інтелектуальна власність - це витрати капіталу на освіту або придбання підприємством нематеріальних об'єктів, що здійснюються з метою його приросту. Тобто, інтелектуальна власність виступає нематеріальними активами підприємства. Але, права на об'єкти інтелектуальної власності стають нематеріальними активами після того, як вони будуть відображені у бухгалтерському обліку. Для цього необхідно виконати, принаймні, дві умови:оцінити та визначити термін їх корисного використання.
Слід зауважити, що для цілей за національними та міжнародними стандартами фінансової звітності нематеріальні активи ( у тому числі, права інтелектуальної власності) поділяють на дві групи – нематеріальні активи з визначеним строком корисного використання та невизначеним строком корисного використання. При цьому, невизначений строк корисного використання не означає безкінечний строк, а свідчить про те, що на даний момент даний термін не можливо визначити.
Відповідно до МСБО 38 «Нематеріальні активи», невизначеність виправдовує оцінку строку корисної експлуатації нематеріального активу на основі обачності, але не виправдовує обрання нереального короткого строку [1]. Окрім цього, стандартом пропонується брати до уваги чинники, які можуть впливати на строк корисної експлуатації нематеріального активу, серед яких технологічне, технічне та інші види старіння, стабільність галузі, очікувані дії конкурентів, період контролю над активом, життєвий цикл продукту для активу, очікуваний спосіб використання активу, залежність строку експлуатації від строку експлуатації інших активів.
Варто зазначити, що за МСБО 38, після визнання суб’єкт господарювання оцінює нематеріальний актив за однією із двох моделей – моделлю собівартості або моделлю переоцінки [МСБО 38]. За моделлю собівартості нематеріальний актив відображається у звітності за його собівартістю за вирахуванням будь-якої накопиченої амортизації та будь-яких накопичених збитків від зменшення корисності. Модель переоцінки передбачає, що після первісного визнання нематеріальний актив слід відображати за переоціненою вартістю, яка становить його справедливу вартість на дату оцінки. Модель переоцінки застосовується до тих нематеріальних активів, для яких існує активний ринок. МСБО 38 вказує, що якщо справедливу вартість активу можна визначити посиланням на активний ринок на наступну дату оцінки, то починаючи з цієї дати застосовується модель переоцінки. Тобто допускається не амортизувати нематеріальні активи, термін корисного використання яких визначити неможливо. Варто зауважити, що модель переоцінки не означає, що актив не підлягає амортизації, а лише вказує на те, що у разі можливої зміни вартості під впливом ринку, потрібно провести переоцінку активу. І навпаки, переоцінці підлягають не лише ті нематеріальні активи, які не амортизуються, тобто з невизначеним терміном корисної експлуатації, однак нематеріальні активи з невизначеним строком корисноїексплуатації підлягають обов’язковій переоцінці.
Переоцінка активів проводиться у зв’язку із різного роду подіями, які можуть вплинути на вартість нематеріальних активів. До таких подій можна віднести:
- суттєве зменшення ринкової вартості НМА, щоможе бути викликане появою на ринку подібного нематеріального активу;
- поява несприятливих юридичних обставин або обставин, які погіршують умовиведення бізнесу загалом;
- наявність або прогноз появиз битків від використання нематеріального активу.
Переоцінка нематеріальних активів може проводитись з необхідною частотою, залежно від виникнення різного роду обставин, що можуть вплинути на вартість НМА, однак не рідше одного разу на рік, якщо компанія прийняла модель переоцінки. Слід також зауважити, що переоцінка нематеріальних активів на практиці проводиться не часто, що повязано з тим, що процедура переоцінкизаймаєбагато часу і потребуєзалученнязовнішньогооцінювача, тобтопонесеннядодатковихвитрат.
Окрім цього, переоцінка нематеріальних активів може призвести до коригування прибутку минулог оперіоду та небажана для публічних компаній [2].
Якщо проаналізувати вітчизняний ПСБО 8 «Нематеріальні активи»[ 3] з приводу переоцінки нематеріальних активів, у даному документі зазначено, що переоцінці можуть підлягати лише т іактиви, щодо яких існує активний ринок.
Деякі вчені також додають до ознак активного ринку – значні об’єми операцій та вузький діапазон цін покупців і продавців.
Відсутність активного ринку для об’єктів прав інтелектуальної власності призводить до того, що справедлива вартість містить у собі долю суб’єктивізму, тобто вартість конкретного активу у великій мірі залежить від суджень оцінювача. Використання суджень в оціночних дослідженнях, які ґрунтуються на справедливій вартості, відкривають можливості для маніпулювання фінансовою звітністю.
Варто зауважити, що у МСБО 38 «Нематеріальні активи» вказано, що активний ринок не може існувати для торгових марок, заголовків, видавничих прав на музику та фільми, патентів чи торгових марок, оскільки кожен такий актив є унікальним [1]. У зв’язку із цим, стандарт наголошує на тому, що інформація про подібні операції з купівлі-продажу даних активів не може дати достатнього свідчення справедливої вартості активу, що пов’язано з рідкістю даних операцій та недоступністю інформації про ціни.
Таким чином, у нормативно-інструктивному форматі щодо обліку та оцінки нематеріальних активів, а особливо об’єктів прав інтелектуальної власності закладено «колізію» бачень щодо можливостей оцінки, а, відповідно їх обліку.
Безумовно, «вихід із ситуації» для вирішення проблеми оцінки та обліку об’єктів інтелектуальної власності є, оскільки міжнародні стандарти фінансової звітності надають можливість підприємствам максимально наблизити балансову вартість нематеріальних активів до справедливої вартості і відповідно до поточної ринкової вартості. Це проявляється у можливості застосування невизначеного строку корисної експлуатації, проведенні переоцінки, можливості переглядати строку корисної експлуатації, враховуючи всі можливі зовнішні і внутрішні чинники впливу на вартість нематеріальних активів.
Список використаних джерел
- МСБО 38 «Нематеріальні активи»: Електронний ресурс. Режим доступу: zakon 3. rada. gov. ua / laws /show /929_050
- Тютюнникова Є. Облік нематеріальних активів відповідно до МСФЗ. / / Фінансовий директор. 2005. № 12. C.12-18.
- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні актив». Електронний ресурс. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0750-99
| 
