Стахів Ольга
асистент кафедри «Обліку та аудиту»
Львівського навчально-наукового інституту
ДВНЗ «Університету банківської справи»
Стахів Володимир
завідувач навчальною лабораторією
Державний університет телекомунікацій
м. Львів, Україна
ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕНЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ЩОДО КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ
Банківська система України функціонує на підставі цілої системи нормативно-правових актів. Банківське законодавство України не може вважатись сформованим у повному обсязі – відповідати сучасним вимогам економічного розвитку, оскільки банківські відносини надто динамічні, а процедура прийняття законів складна і повільна. Нагальною потребою у контексті поглиблення економічних реформ залишається подальше вдосконалення банківського законодавства України у напрямі його гармонізації з банківським законодавством зарубіжних країн і, зокрема, ЄС.
Закон України «Про банки і банківську діяльність» став першим законодавчим актом, який регулює кредитні взаємовідносини та запровадив новий підхід до юридичного змісту кредиту в банківській діяльності. Регулювання кредитних операцій має ґрунтуватися на поєднанні інтересів банку, його акціонерів, вкладників та позичальників із врахуванням загальнодержавних інтересів.
З метою управління ризиками банки відповідно до статті 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» створюють постійно діючі комітети, зокрема:
1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;
2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;
3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів [1].
Згідно статті 49 «Кредитні операції» зазначеного закону Банк зобов’язаний мати структурний підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням, а саме:
- розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;
- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;
- надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
- придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
- лізинг [1].
Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України.
У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов’язання, якщо це передбачено угодою.
Згідно Закону банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування, надавати бланкові кредити і дотримуватися основних принципів кредитування, перевіряти кредитоспроможність позичальника та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.
Консорціумне кредитування може здійснюватися при умові спільного фінансування. В рамках такої угоди банки можуть встановлювати умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банк має право надавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Банкам забороняється надавати кредити для придбання власних цінних паперів та будь-якій особі для погашення заборгованості перед банком.
Актуальною є проблема розробки єдиної методики щодо оцінки кредитних ризиків, кредитоспроможності і правоздатності позичальника, кредитної історії і ділової репутації позичальника. Крім того має бути вирішена у Законі проблема регулювання кредитних операцій банків щодо визначення порядку здійснення переддоговірних кредитних відносин, які фактично залишається неврегульованим у системному вигляді.
Правове врегулювання порядку виникнення переддоговірних відносин можливо здійснити шляхом закріплення вимог щодо їх основних етапів, зокрема:
а) попередні переговори щодо можливості надання кредиту;
б) подання позичальником в банк заяви та інших документів на отримання кредиту;
в) визначення правоздатності та повноважень позичальника;
г) оцінка банком кредитоспроможності позичальника та ефективності
об’єкту кредитування;
д) перевірка запропонованого позичальником забезпечення за кредитним договором;
ж) аналіз кредитної історії і ділової репутації позичальника;
з) оцінка кредитних ризиків, пов’язаних з наданням кредиту;
е) згода або відмова банку на надання кредиту [2, c. 92].
Поєднання цих інтересів неможливе без законодавчого закріплення принципу відповідальності позичальника за повернення кредиту і закріплення вимог для запобігання підвищенню кредитних ризиків. Ця проблема виходить за межі сфери застосування Закону «Про банки і банківську діяльність». На нашу думку, вона має бути предметом регулювання спеціального закону – «Про банківський кредит» або «Про кредитні операції банку». Відповідний закон надасть можливість встановити спеціальний правовий режим банківського кредитування, визначити економічні, правові і організаційні основи здійснення кредитних операцій банками, створити юридичні передумови для зниження кредитних ризиків і повернення кредитних коштів позичальниками.
Список використаних джерел
- Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-ІІІ від 07.12.2000.
- Сопко В.В., Голик С.В. Правові колізії у законодавчому забезпеченні кредитної діяльності. // «Економічні науки». – Серія «Облік і фінанси».- Випуск 8 (29). Ч.1. – 2011. – С. 88-94.
| 
