Архів / Archive

Головна » Статті » 2016_06_1_KamPodilsk » Секція/Section_3_2016_06_1

АГРОХОЛДИНГИ В УКРАЇНІ

Ожелевська Тетяна

к.е.н., доцент

Бебкевич Катерина

студентка

Київський національний торговельно-економічний університет

м. Київ, Україна

 

АГРОХОЛДИНГИ В УКРАЇНІ

 

Прорахунки у проведенні аграрної реформи, відсутність необхідних інституціональних й правових умов для ефективного ведення малого та середнього агробізнесу, продовження мораторію на продаж сільськогосподарської землі та низький рівень орендної плати за її використання створюють в АПК України сприятливі умови лише для розвитку великого агробізнесу, зокрема агрохолдингів - замкнутих вертикально інтегрованих структур, які мають закритий цикл від вирощування сільськогосподарської продукції як сировини, до її переробки та кінцевої реалізації. Агрохолдингам властиві поглиблена спеціалізація діяльності її складових організаційної структури та здійснення сільгоспвиробництва на розосереджених по сільських територіях й орендованих землях. Основу ж агрохолдингів становлять поглинуті або підконтрольні сільськогосподарські підприємства. Материнська компанія агрохолдингів спеціалізується на фінансово-інвестиційній діяльності, головними підприємствами - трейдери у країнах ведення діяльності займаються маркетингово-торговельною діяльністю, філії спеціалізуються на переробці та зберіганні сільгосппродукції. [1, c.5-6]. Саме за діяльністю агрохолдингів Україну знають у ділових колах світу.

Виникнення й розвиток агрохолдингів в Україні є процесом об’єктивним і має під собою певне підґрунтя та передумови. До техніко-економічних переваг агрохолдингів належать: сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій; високий рівень продуктивності праці, використання кваліфікованих фахівців; економія капітальних і експлуатаційних витрат за рахунок ефекту масштабу; формування великих товарних партій однорідної продукції, виведення їх на віддалені, в тому числі, зарубіжні ринки, оминаючи місцеві монопольні посередницькі структури; більші можливості для раціональної організації виробництва та налагодження ефективного менеджменту; використання технічних та технологічних новацій; зберігання та реалізація продукції в кращі строки й вищої якості; зміцнення позиції на ринку; цінова стабільність; можливість кращого кредитного сервісу. Результатами діяльності агрохолдингів є посилення конкуренції на ринку оренди землі і збільшення розміру орендної плати; залучення інвестицій; посилення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва. Результати економічної діяльності агрохолдингів свідчать про об’єктивні можливості для здійснення ними господарської діяльності на засадах самоокупності, самофінансування та розширеного відтворення капіталу. Наразі, коли державний бюджет України обмежений у фінансових можливостях підтримки сільського господарства, агрохолдинги стають основою розвитку сільського господарства. Це є ознакою подальшої експансії агрохолдингів у аграрному секторі економіки України.

Поряд з позитивними економічними результатами діяльності агрохолдинги мають вкрай негативні соціально-економічні та екологічні наслідки:

1) Гонитва за надприбутками призводить до вузької спеціалізації виробництва на певних високорентабельних видах сільськогосподарської продукції (зернових та олійних культурах), що призводить до біологічної виснаженості та дегуміфікації ґрунтів, значного зниження їх родючості через недотримання вимог сівозміни, погіршення структури посівних площ, неефективного використання природних сінокосів і пасовищ, зумовлює появу шкідників і хвороб сільськогосподарських культур, чим загрожує екологічній безпеці країни.

2) Спрямовуючи свою діяльність лише на економічний результат агрохолдинги намагаються займатися виробництвом лише продукції рослинництва. В результаті такого підходу кардинально змінилася структура посівів основних сільськогосподарських культур в Україні. А зменшення обсягів виробництва кормів у сільськогосподарських підприємствах спричинило зниження поголів’я худоби.

3) Застосування працезберігаючих технологій вивільнює працівників, підвищуючи рівень безробіття серед сільського населення. При цьому підвищення самозайнятості сільського населення в особистих господарствах не мають перспективи, оскільки їх продукція не може конкурувати з продукцією великомасштабного виробництва агрохолдингів. Безвихідна ситуація, у якій опинилися жителі сільської місцевості, змушує їх шукати роботу за межами сіл.

4) Через розвиток агрохолдингів зменшуються надходження до місцевих бюджетів, оскільки головні компанії агрохолдингів зареєстровані в містах і вони не платять податків до місцевих бюджетів, що знекровлює можливості розвитку сільських територій.

5) Агрохолдинги вирощують переважно високодохідні культури (соняшник, зернові, цукрові буряки), займаючи переважно більше 20%, а подекуди і 50% ринку, що призводить до монополізації аграрного ринку і спекулювання цінами на внутрішньому ринку. Агрохолдинги сприяють розвитку монополізації, перерозподілу власності та зниженню життєвого простору для діяльності інших організаційно-правових форм господарювання на землі.

6) Вузька спеціалізація на певних видах продукції витісняє з виробництва малорентабельні та високоризикові види продукції, що підвищує залежність української економіки від імпортної продукції, яку не вигідно агрохолдингам вирощувати на українських землях. Вони перетворюють сільське господарство України у сировинний придаток високорозвинутих країн. Маючи унікальний агрокліматичний потенціал і володіючи 1/3 усіх чорноземів планети, Україна характеризується високим рівнем імпортозалежності у формуванні продовольчого ринку через вузьку спеціалізацію агрохолдингів, що негативно впливає й на продовольчу безпеку країни.

Отже, подальший розвиток АПК України через експансію агрохолдингів може призвести до повного знищення сільських територій у соціальному, економічному та екологічному аспектах. Тому постає нагальна необхідність створення ефективної моделі землекористування, яка б враховувала не тільки короткостроковий, але й довгостроковий економічний ефект, а також соціальні та екологічні наслідки для сільських громад і їх територій.

Слід зазначити, що в таких країнах, як Данія, Німеччина, Іспанія, Франція, Швейцарія діють закони, що обмежують надмірний рівень концентрації земель сільськогосподарського призначення в одного землевласника або землекористувача. Це свідчить про те, що суттєве розширення площ землекористування в низці розвинених європейських країн або юридично неможливе, або економічно невигідне [2, с.17].

Отже, розвиток та підтримка малого і середнього підприємництва в аграрній сфері України має стати пріоритетним завданням аграрної реформи і головну роль у його розв'язанні має відіграти створення мотиваційних економіко-правових та інституціональних механізмів ефективного розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації, яка, як доводить світовий досвід, є єдиною альтернативою протидії експансії агрохолдингів.

 

Список використаних джерел

  1. Лупенко Ю.О. Агрохолдинги в Україні та посилення соціальної спрямованості їх діяльності / Ю.О. Лупенко, М. Ф. Кропивко // Економіка АПК. – 2013. - №7. - С. 5-21.
  2. Українська модель аграрного розвитку та її соціоекономічна переорієнтація: наук. доп. / [О.М.Бородіна, В.М.Геєць, А.О.Гуторов та ін.]; за ред. В.М.Гейця, О.М.Бородіної, І.В.Прокопи; НАН України, Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2012. – 56 с.

 

Категорія: Секція/Section_3_2016_06_1 | Додав: clubsophus (2016-06-01)
Переглядів: 626 | Рейтинг: 0.0/0
Переклад
Форма входу
Категорії розділу
Секція/Section_1_2016_06_1
Секція/Section_2_2016_06_1
Секція/Section_3_2016_06_1
Секція/Section_4_2016_06_1
Пошук
Наше опитування
Яка наукова інформація Вас найбільше цікавить?
Всього відповідей: 621
Інтернет-ресурси
Підписатися через RSS2Email

Новини клубу SOPHUS



Наукові спільноти
Статистика
free counters

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0