Ліннік Андрій
к.т.н., доцент
ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»
м. Бережани
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЦУКРОВОЇ ГАЛУЗІ В УКРАЇНІ
Цукровий ринок є найбільш нестійким серед усіх продуктових ринків. Він характеризується регулярною різкою зміною цінової кон’юнктури, тобто значними спадами й підйомами цін. Якщо в післявоєнні роки такі зміни відбувалися раз на 7 років, то на початку XXI ст. цінові цикли скоротилися до 3-4 років. Так, значне зростання попиту на цукор на світовому ринку спостерігалося в кінці 2005 та на початку 2006 років (ціна цукру на світових біржах була понад 500 дол. США), а наступне – у сезон 2008/09 (ціна білого цукру дорівнювала 557,4 дол. США, цукру-сирцю з тростини – 495 дол. США, ф’ючерсна ціна на березень 2010 – відповідно 594,1 і 518,1 дол. США). Останній цукровий бум був спричинений значним скороченням виробництва цукру в Індії через посуху, неврожаєм тростини, через зливові дощі в Бразилії та в інших країнах [1].
Слід зазначити, що цукрові буряки порівняно з іншими культурами досить вимогливі до вирощування, проте нині за здану сировину сільськогосподарські товаровиробники різних формувань отримують плату лише за вміст цукру, при цьому не враховується коефіцієнт його вилучення. Усі ж інші цінні компоненти нині надходять на корм худобі (жом, меляса) або на виробництво спирту (меляса), що є невиправданим. Нинішній період є найбільш сприятливим для України, щоб виправити економічний стан у бурякоцукровій галузі, яка зазнала значного спаду виробництва цукру в останні два роки і скоротила в 2009 році посівну площу під цукровими буряками до 328 тис. га. Основними причинами такого явища стали: перевиробництво цукру в 2006 й різке зменшення рівня закупівельних цін на цукрові буряки зі 186 до 158 грн. за тонну в 2007 році, а також оптових цін на цукор до 3,0-3,2 тис. грн., несвоєчасне введення й затримка доплат за сировину врожаю 2009 року. Натомість такий спад прогнозувався фахівцями галузі та науковими працівниками ще в кінці 2007 – на початку 2008 років, але відповідних заходів не було вжито. Разом з тим на внутрішньому ринку України в 2009 стрімко починає зростати оптова ціна на цукор, яка досягає 5,4-6,0 тис. грн. за тонну, а роздрібна – 6,5-7,0 і більше грн./кг. Лише з березня по серпень 2009 року вона зросла на 76% [2].
У першій половині червня 2010 оптова ціна на цукор знаходилась у діапазоні 6,7-6,8 тис. грн. за тонну. Засоби масової інформації та ряд фахівців основну причину такого стану вбачають у монопольній змові провідних фірм і посередницьких структур та в недостатньо активній діяльності Аграрного фонду. Частково це так. Але монопольні прояви відносно деформацій ринку не є причиною кризи в галузі, а одним, хоча й значним, її наслідком. Причини значно глибші. Вони криються насамперед у практичній відсутності чітких важелів державного регулювання всієї системи економічних відносин у галузі, ціновому диспаритеті на продукцію цукрового комплексу (цукрові буряки й цукор) і промисловими товарами, що використовуються в галузі (мінеральними добривами, пальним, засобами захисту, газом, вугіллям та ін.) та повній безконтрольності державних органів за рухом запасів цукру, роз’єднаності дій та інтересів усіх учасників цукрового ринку – виробників цукрових буряків, виробників цукру, комерційних структур та держави як одного з учасників і гравців на ринку.
Цукрова промисловість належить до числа найбільш матеріаломістких галузей, у якій на виробництво одиниці готової продукції витрачається 8-10 одиниць цукрових буряків. Витрати сировини та матеріалів становлять до 85% собівартості цукру, через що облік витрат та контроль за використанням матеріалів у цій галузі має відчутне значення [3]. Крім того, надходження на заводи некондиційних та забруднених буряків, сировини зі значними механічними пошкодженнями та іншими якісними вадами знижує рівень виготовлення цукру. Така сировина погано зберігається, потребує додаткових витрат на приймання, очищення, зберігання й переробку. У кінцевому підсумку все це знижує сировинні ресурси, збільшує кількість витрат, збільшує собівартість продукції та зменшує норму прибутковості. На сьогодні для розвитку цукробурякового комплексу України, крім необхідності впровадження сучасних технологій вирощування цукрових буряків, достатнього забезпечення бурякосіючих господарств високоякісним насінням, мінеральними добривами й засобами хімічного захисту рослин, підвищення якості машинного парку, дедалі актуальнішого значення набуває якнайшвидша реконструкція та модернізація цукрових заводів, розширення їхніх виробничих потужностей до економічно оптимальних меж.
Ряд європейських країн – виробників бурякового цукру технічно перебудовують галузь шляхом поступового виведення з експлуатації малопотужних неперспективних цукрових заводів, нарощування потужностей тих підприємств, які забезпечують ефективне виготовлення продукції. Середній цукровий завод в Україні може переробляти 2,67 тис. тонн цукрових буряків на день, що майже втричі менше, ніж у середньому в країнах ЄС, де переробляється 7,5 тис. тонн на день. Лише 19 із 192 заводів в Україні мають потужність понад 5,0 тис. тонн на день. У середньому українські цукрові заводи споживають на виробництво тонни цукру вдвічі більше енергії, ніж у країнах ЄС, а екстрагують лише 80% того цукру, що міститься в цукровому буряку (в Німеччині екстрагуються 85%, а на найсучасніших заводах – 90%). Якщо додати, що в буряку, який вирощується в Україні, знижений вміст цукру, то виходить, що лише 12% маси цукрового буряку екстрагується у вигляді цукру, що на 10-12% нижче від рівня ЄС.
Зношеність основних фондів підприємств сягає 55-85%. Ситуація зміниться на краще не скоро, оскільки, як вже наголошувалося, вона залежить від багатьох факторів. Саме тому цукрові заводи працюють нині по три, а то й по два тижні на рік, що вкрай збитково. Звідси й висока собівартість українського цукру, що є додатковим соціально-економічним навантаженням на наше населення. Звідси збитковість практично всіх підприємств підгалузі. Також слід звернути увагу на питання щодо зберігання сировини та втрати цукрових буряків у процесі транспортування до переробного підприємства і в процесі зберігання до переробки. Найкращим варіантом була б доставка сировини безпосередньо від виробника до переробника з негайним використанням для виготовлення цукру. Але сезонний характер роботи сільськогосподарських підприємств не дозволяє діяти таким чином. Накопичення сировини на збереження набагато випереджає за темпами процес переробки. Основним показником економічної ефективності бурякоцукрового виробництва є сума прибутку від реалізації продукції. Остання залежить від розміру виручки та витрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією цукросировини та цукру. На прибуток підприємств різних форм власності та господарювання значно впливає ціна реалізації, а також обсяг товарної продукції. У свою чергу ціни формуються під впливом попиту та пропозиції і в більшості випадків залежать від шляхів і каналів реалізації. Важливим фактором, що впливає на збільшення виручки від реалізації цукрових буряків і цукру, є підвищення цукристості та коефіцієнта вилучення цукру, а також зменшення витрат при вирощуванні, збиранні, зберіганні й переробці сировини.
Таким чином, основними шляхами підвищення економічної ефективності бурякоцукрового виробництва є зростання його продуктивності, зниження витрат і вдосконалення каналів реалізації
Список використаних джерел
1. Анализ украинского рынка сахара [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.apn-ua.com.
2. Сапронов, А. Р. Общая технология сахара и сахаристых веществ [Текст] / А. Р. Сапронов. – М.: Пищевая промышленность, 1979. – 323 с.
3. Сахар & Цены. Ежедневный электронный информационный бюллетень [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.agroperspectiva.com.
| 
