Хомин Ірина
к.е.н., старший викладач
Тернопільський національний економічний університет
м. Тернопіль
ЕКСПОРТ ВАЛЮТИ НА ТЛІ ФІНАНСУВАННЯ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ
Якщо розглядати статистичні показники зовнішньоторговельних операцій у динаміці, то відразу стає зрозуміло: їхні вітчизняні учасники не прагнуть повторити помилку меркантилістів, котрі, за словами Л. фон Мізеса, вважали, що «мета міжнародної торгівлі – довести до злиднів іноземців» [2, с. 113], а радше навпаки. Й навіть стрімка динаміка щорічного зростання впродовж 2010-2012 років обсягів експорту товарів і послуг, ба навіть нарешті додатне сальдо за експортно-імпортними операціями в 2014-2015 роках особливої радості не викликає. Адже замість поповнення державної скарбниці іноземною валютою завдяки експорту товарів, робіт і послуг, відбувається її вивезення за кордон з усіма негативними наслідками для вітчизняної економіки. Причому й зараз, коли зважити на позитивне співвідношення цих операцій за продукцією аграрного сектору, сальдо за якими стабільно тримається на позначці 10 млрд. дол. США, практично відбувається експорт валюти, який прихоплює більше половини цієї суми.
В результаті, усупереч логіці економічного розвитку, валютні надходження аграрного сектору, який здавна був донором промисловості, не спрямовувалися на модернізацію підприємств, котрі виробляли для нього в минулому необхідні ресурси, через що ’’засоби захисту рослин практично повністю імпортуються, оскільки власне виробництво визнане недоцільним через моральну і технічну застарілість обладнання, а частка рослин імпортної селекції на українському ринку в цілому оцінюється в 47 % [1, с. 348, 350].
То чи варто дивуватися, що аграрний сектор не може вийти на рівень 1990 року, який ніяк не може бути визнаний, як тепер прийнято говорити, маркером розвитку, позаяк він не йде в ніяке порівняння із показниками розвинутих країн Європи, не дивлячись на певні позитиви у нарощуванні виробництва зерна та валової продукції загалом. І про розвиток наразі говорити зарано, зважаючи на нестабільність тренду цього зростання.
Причиною чого, на наш погляд, є саме згадуваний експорт валюти, який зумовлює ’’збільшення вартості таких (імпортних – І. Х.) ресурсів у зв’язку зі знеціненням національної валюти і нестачею зовнішніх джерел фінансування призводить до перегляду аграріями технологій виробництва у бік зменшення витрат на окремі види ресурсів, зокрема, до використання дешевших гібридів насіння, скорочення обсягів внесення мінеральних добрив тощо, що зумовлює значні ризики щодо врожайності і валових зборів[1, с. 350-351].
Тому, поряд із визнанням згадуваної помилки меркантилістів, мабуть таки треба переглянути нинішній статус-кво в зовнішньоторговельних відносинах у руслі їхньої економічної політики, «характерною ознакою якої був яскраво виражений протекціонізм, спрямований на перевищення експорту товарів над їх імпортом, захист і заохочення розвитку національної промисловості, обмеження імпорту готової продукції, заборону або обмеження вивезення сировини та заохочення її ввезення» [2, с. 116-117]. Позаяк стосовно вітчизняної до цих складових на протязі двох десятків років, замість стверджувального прислівника «так», доречнішою є заперечувальна частка «ні». І під цим аспектом навряд чи згадувані настанови меркантилістів, принаймні в ракурсі проблем фінансування розвитку аграрного сектору, слід однозначно вважати помилковими.
Список використаних джерел
- Аналітична доповідь до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2016 році» [Текст]. – К. : НІСД, 2016. – 688 с.
- Історія економічних учень : Підручник [Текст] / За ред. В. Д. Базилевича. – 3-тє вид., випр. і доп. У 2 ч. – Ч.1. – К.: Знання, 2006. – 582 с.
| 
