Архів / Archive

Головна » Статті » 2016_10_28_KamPodilsk » Секція/Section_3_2016_10_28

РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Суліма Наталія

к.е.н., доцент

Національний університет біоресурсів і природокористування України

м. Київ

 

РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ

 

Дослідження регіональних особливостей формування трудового потенціалу розпочнемо із характеристики його розподілу по території країни. Основним показником, який характеризує розміщення населення є його щільність (густота). На 1 січня 2015 р. в цілому по країні густота населення становила 75,3 осіб на 1 км2.

Найвищий показник густоти населення в Україні був характерний для східного регіону, де він перевищує 130 осіб. на 1 км2 та для Західного економічного регіону, зокрема, у Львівській області вона становила  116 осіб/км2, в Чернівецькій – 112 осіб/км2 [1].

Зазначені особливості розміщення населення в Україні є значною мірою результатом регіональних особливостей динаміки його чисельності, що склалася в результаті відмінностей природного руху та міграційних процесів.

Зміни в динаміці загальної чисельності населення визначаються змінами у розміщенні міського і сільського населення. Розміщення міського і сільського населення має істотний вплив на раціональне розміщення та оптимальний розвиток продуктивних сил. Якщо на початку століття в Україні переважало сільське населення – близько 82% всього населення, то нині майже 70% населення мешкає в містах. Аналіз даних показує, що лише в 5 областях країни (Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській та Чернівецькій) переважає сільське населення, а в решті регіонів частка міського населення становить понад половину населення.

Сільське населення України становило в 2014 р. 14,1 млн. осіб. Така його чисельність та динаміка – це результат неоднозначних за характером процесів розселення людей протягом значного історичного періоду.

Найбільш суттєвим фактором формування чисельності сільського населення є соціально-економічні умови, що складалися в Україні у певні періоди її історичного розвитку. Оскільки основною економічною базою господарського розвитку сільської місцевості є сільськогосподарське виробництво, то в залежності від його специфіки в певних природних і соціально-економічних умовах здійснювалося відтворення загальної чисельності населення і особливо його працездатної частини.

Як чисельність сільського населення, так і кількість сільських населених пунктів постійною змінюється. Аналіз даних за тривалий період дав змогу встановити довгострокову і стабільну тенденцію – постійне зменшення загальної чисельності сільського населення України. Так, за 1986-1998 рр. чисельність сільських жителів в країні зменшилась на 1,2 млн чоловік, за 1999-2010 рр. на 1,7 млн. чоловік, а за 2010-2014 рр. – ще на 0,2 млн. чоловік [1].

Закономірності розселення значною мірою зумовлені територіальними формами суспільного виробництва. Тип і характер розселення формуються відповідно до економічного розвитку суспільства, існуючих виробничих відносин на певних етапах його історичного розвитку. На характер розселення впливають також політичні, юридичні, ідеологічні й інші відносини у суспільстві.

Одним із важливих чинників, які зумовлюють зміну чисельності населення країни та його перерозподіл між окремими регіонами та населеними пунктами, є міграції населення. Вони мають різну інтенсивність, спрямованість, тривалість залежно від багатьох причин.

Міграції відіграли значну роль у динаміці загальної чисельності населення України. Починаючи з 1994 р., сальдо міграції населення України набуло від’ємних значень і стало фактором зменшення загальної чисельності населення країни. За різними оцінками трудовими мігрантами є від 4 до 7 млн. громадян України, що складає відповідно від 8,6 до 15,1 %  численності населення, або від 19,5 до 34,1 % економічно активного населення працездатного віку. Отже, міграція з України охоплює майже третину активного населення працездатного віку, що в більшості є енергійними і підприємливими людьми.

Сучасні тенденції зовнішньої трудової міграції пов’язані з соціально-економічними процесами в державі. Так, в умовах глибоких кризових явищ в усіх сферах життя країни характерним є довготривалий зовнішньоміграційний процес. Найбільш поширений він серед чоловіків, які складають дві третини загальної кількості мігрантів (6,7% та 3,5% відповідно від чоловіків та жінок працездатного віку) [1].

Міські мешканці становлять більше половини трудових мігрантів (54,4%). Разом з тим у структурі сільського населення 8% становлять трудові мігранти проти 4,0% жителів міста. Це пояснюється тим, що сільське населення є більш вмотивованим щодо пошуку роботи за кордоном через неможливість працевлаштуватись за місцем проживання.

Більшість трудових мігрантів чоловіків (58,2 % загальної їхньої кількості) – одружені, тобто полишили сім’ї під час виїзду на заробітки, що створює значні демографічно-сімейні проблеми для країни. Серед жінок-мігрантів одружені складали також більше половини (51,3%), при цьому 22,2% розлучених та 3,9% удових жінок [1]. Це пояснюється  необхідністю пошуку шляхів підвищення доходів неповних сімей, насамперед з метою забезпечення належного існування та одержання освіти дітьми.

Потоки трудових міграцій мають чітку географічну спрямованість – переважно вони здійснюються до найближчих країн або більш віддалених країн, але з привабливими умовами. Серед трудових мігрантів близько половини (51,2%) працюють у країнах Азії, у Російській Федерації – 21,0 % та майже 35,0 % – у країнах Європейського Союзу. При цьому найактивнішу участь у зовнішніх трудових міграціях беруть мешканці західних регіонів (12,9% населення працездатного віку), найменше залучені до них жителі північних регіонів (1,7% населення працездатного віку). У західних регіонах (Волинська, Рівненська, Хмельницька, Тернопільська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська, Львівська області) трудові мігранти складають 57,4% від загальної кількості [1]. Поширеність трудових міграцій серед населення зазначених областей має глибокі історичні корені, оскільки ці регіони здавна характеризувалися як праценадлишкові.

Проведений аналіз регіональних особливостей формування трудового потенціалу виявив значні кількісні втрати трудового потенціалу, регіональну диференціацію якісних показників, що вимагає розробки на державному та регіональному рівнях комплексу заходів щодо збереження й розвитку трудового потенціалу на основі ефективної демографічної економічної та соціальної політики.

Значні регіональні відмінності у кількісному і якісному стані трудового потенціалу обумовлюють необхідність реалізації різних методів управління його збереженням і розвитком.

Першочерговими заходами запобігання знищенню трудового потенціалу, що мають містити регіональні стратегії, плани економічного та соціального розвитку, а також відповідні програми зайнятості тощо, в регіонах мають бути такі: демографічний розвиток, зайнятість і ринок праці, міграційна політика.

 

Список використаних джерел

1. Населення України за 2014 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrstat.org/uk/druk/publicat/kat_u/publnasel_u.htm

Категорія: Секція/Section_3_2016_10_28 | Додав: clubsophus (2016-10-27)
Переглядів: 452 | Рейтинг: 0.0/0
Переклад
Форма входу
Категорії розділу
Секція/Section_1_2016_10_28
Секція/Section_2_2016_10_28
Секція/Section_3_2016_10_28
Секція/Section_4_2016_10_28
Пошук
Наше опитування
Яка наукова інформація Вас найбільше цікавить?
Всього відповідей: 621
Інтернет-ресурси
Підписатися через RSS2Email

Новини клубу SOPHUS



Наукові спільноти
Статистика
free counters

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0