Соловей Юрій
здобувач
Науковий керівник: д.е.н., доцент Яців І.Б.
Львівський національний аграрний університет
м. Львів
СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ КООПЕРАЦІЇ
У світовій практиці невід’ємною й доволі вагомою складовою аграрного сектора економіки є сільськогосподарська кооперація. Система кооперативів, створюваних сільськогосподарськими виробниками на засадах добровільного об’єднання з метою задоволення їх економічних потреб, формується і в Україні. Досліджуючи процес її розвитку (а масштаби й темпи розвитку сільськогосподарської кооперації в нашій країні не можна вважати задовільними) варто звернути увагу на соціальні аспекти цього явища.
Термін “соціальний” вживається для відображення понять, пов’язаних із життям і стосунками людей у суспільстві [1, с. 1360]. Йдеться про процеси і явища, які прямо чи опосередковано стосуються способу й рівня життя людей, їх добробуту, безпеки. Основним мотивом створення кооперативів, у тому числі сільськогосподарських, є економічні інтереси їх членів. Однак очевидно, що кооперативні принципи (добровільності й відкритості членства, демократичності управління, автономії та незалежності від інших організацій, у т.ч. державних органів, співпраці між кооперативами, сприяння громаді [2, с. 30; 3, с. 29]) справляють помітний вплив на формування суспільних відносин.
Вплив кооперації на суспільні процеси залежить від кількості й громадської активності об’єднаних у цьому русі осіб. Найбільш зацікавленими учасниками сільськогосподарської кооперації в Україні вважаються дрібні виробники [2, с. 328] – малі сільськогосподарські підприємства, на які припадає близько 80% від кількості підприємств галузі, та особисті селянські господарства, яких на 1 січня 2016 року в Україні налічувалося 4,1 млн. Отже, кількісно соціальна база сільськогосподарської кооперації є доволі потужною. Однак інтерес селян до активного членства в кооперативних об’єднаннях залишається поки що відносно невисоким. Зокрема, в Україні станом на початок 2016 року за офіційними даними налічувалося всього 1026 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів [4] (в середньому по два кооперативи на адміністративний район).
Варто зазначити, що низьку громадянську активність не можна віднести до рис, притаманних сільському населенню України. Про протилежне свідчить багатий досвід аграрної кооперації в дорадянський період, активна участь широких мас населення в суспільних зрушеннях у новітній історії нашої країни. Та доводиться констатувати, що в суспільстві сформувався високий рівень недовіри до громадських інститутів, у економічній сфері не набули бажаного розвитку принципи етичного підприємництва. Усе це негативно позначається на розвитку сільськогосподарської кооперації.
Перспективи цього розвитку безпосередньо пов’язані з активізацією діяльності сільських територіальних громад. Від пануючих у громаді настроїв значною мірою залежить успішність першого кроку у формуванні кооперативу – виділення ініціативної групи селян, які організують процес об’єднання для спільного вирішення господарських проблем. На них покладається функція визначення вектору діяльності кооперативу, розробки документів, що регламентують його діяльність, проведення установчих зборів, реєстрації кооперативу. Необхідна умова – наявність лідера (лідерів) – однієї чи кількох осіб, котрі візьмуть на себе основні організаційні клопоти й користуються довірою односельчан.
Слід погодитися з експертами, котрі зазначають, що потрібно уникати утворення ініціативної групи з дуже відмінних між собою виробників, що мають різні інтереси та соціальне становище [3, с. 89]. Таким чином, члени кооперативу, й насамперед ініціатори його створення, повинні відноситись до однієї соціальної групи. Прийнятним варіантом є створення кооперативу відносно невеликою кількістю членів, яка поступово збільшуватиметься.
Очевидно, успішність кооперативу залежатиме від дотримання його членами відповідних обов’язків – вимог статуту, виконання рішень органів управління кооперативу тощо. Важливими чинниками є готовність окремих членів поступитися своїми особистими інтересами заради успішної довгострокової діяльності кооперативу, їх солідарна відповідальність [2, с. 24]. Йдеться про формування світогляду, який сприяє утвердженню в підприємницькому середовищі засад соціальної відповідальності, етичного ведення бізнесу, а на рівні сільської громади – взаємодопомоги і формування позитивного ставлення до спільної діяльності.
Доволі важливим є питання стосовно ролі державних органів у формуванні сільськогосподарської кооперації. Звичайно, на державу покладається завдання створити ефективні інститути, які визначають умови розвитку кооперативного руху. Дослідники, посилаючись на світовий досвід, вказують на можливість фінансової участі держави у формуванні статутного фонду сільськогосподарського кооперативу [3, с. 26]. Фінансова допомога передбачена й у Законі України “Про сільськогосподарську кооперацію”, хоча з 2013 року кошти державного бюджету на підтримку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів не виділялися. Також законодавство зобов’язує центральні й місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування забезпечувати сприяння розвиткові і зміцненню економічної самостійності сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів та їх членів, підвищенню ефективності їх діяльності, не допускати будь-яких обмежень господарської активності та ініціативи таких кооперативів, вільної й рівноправної їх участі на ринках товарів, робіт і послуг [5].
Разом з тим, слід виходити з того, що кооперація традиційно розглядається як самоорганізована структура. Надмірний патерналізм з боку держави може проявитися у формальному створенні кооперативних структур, які насправді не демонструють ефективного функціонування. Кооператив буде життєздатним, якщо його діяльність ґрунтуватиметься на реалізації місцевої ініціативи, а кожен з членів кооперативу чітко усвідомлює персональну відповідальність за його долю. Зазначимо також, що серйозною проблемою в нашій країні є недосконалість бюрократичних механізмів, унаслідок чого окремі представники органів влади й місцевого самоврядування можуть не докладати достатніх зусиль для забезпечення створення кооперативу.
Отже, розвиток сільськогосподарської кооперації виступає одним із чинників формування сильного громадянського суспільства, ознаками якого є зменшення втручання в економічні процеси держави, підвищення активності громадян. Формування такого суспільства в Україні вкрай необхідне, і здійснюватись воно може різними шляхами. Долучення до цього процесу дрібних сільгоспвиробників у формі їх добровільної інтеграції відображає вкрай важливу соціальну функцію сільськогосподарської кооперації.
Список використаних джерел
1. Великий тлумачний словник сучасної української мови [Текст] / Укл. і головн. ред. В. Т. Бусел. – К. : Ірпінь : Перун, 2007. – 1736 с.
2. Пантелеймоненко, А. О. Аграрна кооперація в Україні: теорія і практика : монографія [Текст] / А. О. Пантелеймоненко. – Полтава : РВВ ПУСКУ, 2008. – 347 с.
3. Сільськогосподарська кооперація в Галичині: історія, сучасність, перспективи: наук.-практ. посіб. [Текст] / Кол. уклад. : М. Д. Костюк, П. М. Музика, А. Я. Доманський та ін. – Львів : СПОЛОМ, 2012. – 168 с.
4. Динаміка розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів за 2009-2016 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://minagro.gov.ua/ ministry?tid_hierachy=662 (дата звернення 14.10.2016 р.). – Назва з екрана.
5. Про сільськогосподарську кооперацію : Закон України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/469/97-%D0%B2%D1%80 (дата звернення 14.10.2016 р.). – Назва з екрана.
| 
