Архів / Archive

Головна » Статті » 2016_10_28_KamPodilsk » Секція/Section_3_2016_10_28

ВІТЧИЗНЯНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ БАНКРУТСТВА

Бойко Ярослав

к.е.н., доцент

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

м. Ужгород

 

ВІТЧИЗНЯНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ БАНКРУТСТВА

 

Стан неплатоспроможності і стан банкрутства підприємства є, по суті, різними поняттями та визначаються кожен своїм набором економічних характеристик.

Зміст даних понять розкривається у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. №2343-ХІІ [1].

Банкрутство – це визнана судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів тільки за допомогою застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність – неспроможність підприємства виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами (у т.ч. із заробітної плати), а також щодо сплати податків і зборів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність є однією з ознак банкрутства і з фінансового боку означає, що підприємство:

а) поглинає ресурси або засоби кредиторів;

б) збільшує заборгованість з податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

В часовому вимірі банкрутство проходить шлях від випадкової до стійкої неплатоспроможності, викликаною глибокою фінансовою кризою.

На сьогодні діють Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені наказом Мінекономіки від 19.01.2006р. №14. Проте, вони, на жаль, не позбавлені суперечливих моментів.

Так, при визначенні ознак фіктивного банкрутства, розраховується коефіцієнт покриття (який, згідно Методичних рекомендацій №14, визначається як відношення оборотних активів до позикового капіталу і має перевищувати 1). При цьому, коефіцієнт покриття у світовій та вітчизняній практиці фінансового аналізу відомий як коефіцієнт поточної ліквідності та визначається відношенням оборотних активів до поточних зобов’язань. Це відображено і у вітчизняних нормативно-правових актах, таких як: Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затвердженому наказом Мінфіну від 26.01.2001р. №49/121, Методичні рекомендації з організації та проведення балансових комісій на підприємствах, що належать до сфери управління, та в підгалузях Міністерства транспорту України, затверджених наказом Мінтрансу від 28.03.2003р. №249. Тому, зокрема, О.Кононенко та О.Маханько вважають дану суперечність скоріше помилкою авторів Методичних рекомендацій №14, ніж «новим» трактуванням коефіцієнта покриття [2, с. 91]. Адже крім того, при виявленні ознак доведення до банкрутства у Методичних рекомендаціях №14 наводиться розрахунок коефіцієнта забезпечення зобов’язань підприємства його оборотними активами, а формула розрахунку даного показника аналогічна формулі розрахунку коефіцієнта покриття у тих же самих Методичних рекомендаціях.

Методичними рекомендаціями №14 при виявленні ознак прихованого банкрутства пропонується визначати:

а) коефіцієнт абсолютної ліквідності з нормативним значенням ≥ 0,5, хоча загальноприйняте оптимальне значення даного показника в межах 0,2-0,35.

б) коефіцієнт поточної ліквідності (що розраховується як відношення оборотних активів до поточних зобов’язань) із нормативним значенням ≥ 2. Така обліково-аналітична практика більш притаманна закордонній практиці, тоді як в Україні більшість аналітиків вважають мінімальним нормативним значенням коефіцієнта загальної ліквідності 1 з нормативним межами даного показника 1-2. Перевищення ж короткострокових коштів над поточними зобов’язаннями більш ніж у 2 рази може свідчити про порушення структури капіталу.

До речі, у додатку 2 та у додатку 4 до Методичних рекомендацій №14 коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності пропонується обчислювати по-різному: у першому випадку із врахуванням витрат майбутніх періодів та граничним значенням 1,5; у другому – без врахування витрат майбутніх періодів та граничним значенням ≥ 2. Тобто, в одному документі дано два підходи до визначення коефіцієнта поточної ліквідності.

Слід звернути увагу на ще одну невідповідність загальноприйнятим стандартам фінансового аналізу, яка стосується коефіцієнта Бівера, що подається у Методичних рекомендаціях №14 як відношення різниці чистого прибутку і амортизації до зобов’язань підприємства із нормативним значенням ≥ 0,2. Тоді як за міжнародними стандартами рекомендоване значення коефіцієнта Бівера знаходиться у проміжку 0,17-0,4 та розраховується як відношення чистого грошового потоку до зобов’язань підприємства [3].

Скоріш за все, Методичні рекомендації щодо коефіцієнта Бівера також містять помилку/описку. Адже даний документ пропонує в чисельнику наведеного аналітичного показника брати до уваги різницю між чистим прибутком і амортизацією, тоді як цей показник не має ніякої економічної інтерпретації.

 

Список використаних джерел

  1. Законодавство України. Офіційний сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.rada.ua
  2. Кононенко, О. Аналіз фінансової звітності [Текст] / О. Кононенко, О. Маханько. – Х. : Фактор, 2008. – 208 с.
  3. Самолов, Л. Л. Практические выводы по результатам анализа финансовых показателей [Електронный ресурс] / Л. Л. Самолов. – Режим доступа :  http://manage.ru/finanalysis/inec_analysis2.shtml
Категорія: Секція/Section_3_2016_10_28 | Додав: clubsophus (2016-10-27)
Переглядів: 410 | Рейтинг: 0.0/0
Переклад
Форма входу
Категорії розділу
Секція/Section_1_2016_10_28
Секція/Section_2_2016_10_28
Секція/Section_3_2016_10_28
Секція/Section_4_2016_10_28
Пошук
Наше опитування
Яка наукова інформація Вас найбільше цікавить?
Всього відповідей: 629
Інтернет-ресурси
Підписатися через RSS2Email

Новини клубу SOPHUS



Наукові спільноти
Статистика
free counters

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0