Архів / Archive

Головна » Статті » 2016_12_14_KamPodilsk » Секція/Section_6_2016_12_14

ПРОБЛЕМИ СТВОРЕННЯ ВЕНЧУРНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

Ільїн Владислав

аспірант Луганського національного

університету ім. Т. Шевченка, м. Старобільськ

Науковий керівник: д.е.н., доцент Ільїн В.Ю.

Державний економіко-технологічний

університет транспорту, м. Київ

 

ПРОБЛЕМИ СТВОРЕННЯ ВЕНЧУРНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

 

Останні десятиліття переконливо показують, що для ефективної роботи економіки будь-якої країни необхідна наявність злагодженого ланцюжка: «наука – технологія – виробництво – ринок». Повною мірою це стосується й української економіки. Саме тому формулою успіху для багатьох економічно стабільних, розвинених держав став венчурний бізнес. Терміни «венчурний капітал» і «венчурний бізнес» беруть початок від англійського слова «venture», яке перекладається в словнику В.К.Мюллера як «ризикове підприємство», «спекуляція», «сума, яка підлягає ризику». У загальному розумінні венчурний капітал – це вкладені грошові кошти великих компаній, банків, страхових, пенсійних та інших фондів у сферу підвищеного ризику, новий бізнес, який поступово розширюється в процесі просування на ринок нових технологій [1].

Суть венчурного капіталу виявляється у механізмі венчурного фінансування, яке внаслідок адаптації господарської системи до вимог активізації інноваційного процесу передбачає часткову участь інвесторів венчурного капіталу в капіталі венчурної фірми шляхом придбання акцій через варіанти, опціони або конвертовані цінні папери. У результаті здійснюється активне залучення інвесторів до управління венчурною фірмою. Мета, яку переслідують інвестори венчурного капіталу, полягає в отриманні надприбутків від комерціалізації нововведення. Венчурний капітал є основним елементом системи венчурного інвестування, який виступає механізмом інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності на макро- та мікрорівні. Роль венчурного інвестування в сучасній національній інноваційній системі зосереджується на фінансовому забезпеченні малого інноваційного бізнесу (венчурні фірми), інноваційних проектах крупних корпорацій (внутрішні венчурні підрозділи), інноваційних стратегічних альянсів крупних корпорацій та організацій державного сектора (загальнонаціональні венчурні фонди) [2].

Сьогодні венчурне інвестування може бути прийнятним як бізнес в інноваційному секторі української економіки, який пов’язаний з інвестуванням малих та середніх фірм, що розробляють або виготовляють наукомістку продукцію. Венчурне інвестування, по-перше, характеризується інноваційно-наукомісткою орієнтацією, по-друге, є механізмом створення та розвитку підприємств з подальшим розподіленням активів і повноважень управління (через розподілення акцій венчурних фірм), по-третє, зорієнтоване на ресурсне забезпечення реалізації ідей з високим рівнем ризику. Венчурні компанії в середньому функціонують 5-10 років (крім державних або приватно-державних), зосереджуючи значні фінансові ресурси [3].

Як показує закордонний досвід, венчурні підприємства утворюються зазвичай у формі малих фірм. Вони мають такі переваги: 1) вузька спеціалізація наукових пошуків або розробка невеликого кола технічних ідей; 2) концентрація фінансових і матеріально-технічних ресурсів за обраним напрямом дослідження; 3) високий рівень мотивації праці кваліфікованих спеціалістів; 4) гнучкість і мобільність з урахуванням ринкової кон’юнктури; 5) можливість швидкої переорієнтації на інші напрями діяльності; 6) швидка комерційна реалізація ідеї, технології, винаходу.

Венчурне фінансування має такі особливості: 1) кошти вкладаються у венчурний бізнес без гарантій; 2) кошти надаються на безпроцентній основі, тобто ризиковий капітал розміщується не як кредит, а у вигляді паю в статусний фонд фірми; 3) вкладники капіталу вимушені очікувати в середньому від 3 до 5 років, щоб переконатись у перспективності вкладень і до 10 років, щоб отримати прибуток на вкладений капітал; 4) фінансові організації стають співвласниками венчурної фірми, а надані кошти - внесок у статутний фонд підприємства - часткою власних коштів останнього [4].

Джерелами венчурного капіталу можуть бути вільні фінансові ресурси пенсійних, благодійних фондів, державні структури, корпоративний венчурний капітал, приватні інвестори, інвестиційні компанії малого бізнесу, зарубіжні інвестори, банки, страхові компанії, прибуток венчурних фондів, що реінвестується в інноваційні проекти. У США венчурний капітал акумулює кошти із джерел таких інститутів, як пенсійні і взаємні фонди, які виявили істотне зацікавлення до інвестування своїх капіталів у венчурні компанії. На відміну від США в Україні подібне не допускається із метою зниження ризиків.

Ризиковий капітал надається найчастіше по двом категоріям малих фірм - тим, які викуплені у власників (їх називають «бай-аут»), і новим фірмам, заснованим співробітниками відомих наукомістких корпорацій, націлених на реалізацію нових ідей і розробок («спін-оф»).

Венчурні фірми впливають на модернізацію і структурну перебудову всієї економіки. Саме інновації є основним критерієм шляхів розвитку суспільства. За кордоном венчурні фірми користуються підтримкою держави та великих корпорацій. У США, Європі, Японії венчурне підприємництво розвивається дуже швидкими темпами.

В Україні тільки зароджується повноцінна індустрія венчурного капіталу. Потенційно великі банки можуть відігравати значну роль у венчурному фінансуванні. Проте вони нині занепокоєні не стільки пошуком ризикових проектів, скільки забезпеченням повернення кредитів. Комерційні банки не зацікавлені у фінансуванні інноваційної діяльності, тому що вона потребує довгострокового кредитування, яке супроводжується високим ризиком в сучасних економічних умовах. Крім того, ще й досі не існує досконалої системи відбору ефективних конкурентоспроможних інноваційних проектів, не вжито заходів щодо стимулювання участі банків в інноваційному процесі.

Виходячи з дослідження можна зробити висновок, що в нашій державі венчурне підприємництво сьогодні є практично відсутнім, і це пов’язано із низкою макро- і мікроекономічних проблем, а також із державною політикою у галузі оподаткування і кредитування інноваційних організацій. Сучасні українські венчурні фонди не зовсім відповідають загальноприйнятим критеріям венчурного підприємництва, тому що здійснюють інвестування не у високотехнологічні галузі. Ми вважаємо, що законодавчо необхідно насамперед чітко визначити юридичний статус суб’єктів венчурного підприємництва для того, щоб унеможливити податкову мінімізацію з боку інвесторів, що лише із цією метою під виглядом венчурних фондів проводять свою діяльність.

 

Список використаних джерел

  1. Мюллер В. К. Великий англо-український словник. Великий українсько-англійський словник / В. К. Мюллер. – К.: Арій, 2008. – 376 с.
  2. Поручник А.М. Венчурний капітал: Зарубіжний досвід та проблеми становлення в Україні / А.М. Поручник., Л.Л. Антонюк. – К.: КНЕУ, 2000. – С.90-104.
  3. Береговой В. А. Венчурный капитал – основа венчурного бизнеса / В. А. Береговой // Инновации. – 2005. – №1. – С. 68-72.
  4. Нежиборець В. Венчурне інвестування: стан, проблеми, закордонний досвід / В. Нежиборець // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2008. – № 4. – С. 56-60.
Категорія: Секція/Section_6_2016_12_14 | Додав: clubsophus (2016-12-13)
Переглядів: 1502 | Рейтинг: 0.0/0
Переклад
Форма входу
Категорії розділу
Секція/Section_1_2016_12_14
Секція/Section_2_2016_12_14
Секція/Section_3_2016_12_14
Секція/Section_4_2016_12_14
Секція/Section_5_2016_12_14
Секція/Section_6_2016_12_14
Секція/Section_7_2016_12_14
Пошук
Наше опитування
Яка наукова інформація Вас найбільше цікавить?
Всього відповідей: 651
Інтернет-ресурси
Підписатися через RSS2Email

Новини клубу SOPHUS



Наукові спільноти
Статистика
free counters

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0