|
Мащенко Оксана
слухач магістратури,
Полтавська державна аграрна академія,
м. Полтава
НОРМАТИВНО-ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ЗА КРЕДИТАМИ БАНКІВ
Загальний підхід до обліку розрахунків за кредитами
банків та відображення їх у фінансовій звітності визначено у таких основних
нормативно-правових документах як:
1.
Цивільний
кодекс України № 435 – ІV. Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що на підставі кредитного договору банк
зобов'язується надати кредит на певних умовах і в певному розмірі, а позичальник
– повернути кредит і сплатити відсотки за користування ним. Зауважимо, що на
підставі частини другої ст. 1054 ЦКУ до
відносин за кредитним договором застосовуються ті ж положення, що й до
договору позики, якщо інше не передбачено правилами, що застосовуються до кредитного
договору, і не випливає з його сутності [1].
2.
Господарський
кодекс України № 436 – ІV, згідно з ст. 347 якого банківські кредити
поділяються на кілька видів за певними ознаками. Так, у сфері
господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий,
іпотечний та інші форми кредиту.
Кредити, які надаються банками, розрізняються за: строками користування, способом забезпечення, ступенем
ризику, методами надання, строками
погашення, іншими умовами надання,
користування або погашення [2].
3. Податковий кодекс України №
2756 – VІ. В ст. 141 ПКУ
розкриваються особливості визначення складу витрат платника податку на прибуток
підприємств в разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями. Зокрема, до
складу витрат включаються будь-які витрати, пов’язані з нарахуванням
процентів за борговими зобов’язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами,
позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості
кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського
обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв’язку
з провадженням господарської діяльності платника податку. Проценти, які
відповідають цим вимогам, але не віднесені до складу витрат виробництва (обігу)
протягом звітного періоду підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових
періодів [3].
4. П(С)БО 11 "Зобов’язання”. Відповідно до його вимог зазначено, що зобов'язання
поділяються на довгострокові та поточні. Поточні зобов’язання – це такі, що будуть погашені протягом операційного
циклу підприємства або повинні бути погашені протягом 12 місяців, починаючи від
дати балансу; довгостроковими є всі зобов’язання, що не є поточними
зобов’язаннями. Отже, за своєю економічною природою кредит є зобов'язанням
підприємства, тобто заборгованістю, яка виникла в результаті минулих подій і
погашення якої в майбутньому призведе до зменшення ресурсів підприємства, що
містять у собі економічні вигоди.
Згідно з п. 10
П(С)БО 11 довгострокові
зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Поточні ж зобов’язання відображаються в
балансі за сумою погашення [4].
5. П(С)БО 31 "Фінансові
витрати”, яке визначає методологічні засади формування
у бухгалтерському обліку інформації про фінансові витрати та її розкриття у
фінансовій звітності. У результаті фінансової
діяльності виникають фінансові витрати, до яких відносяться витрати на проценти за користування кредитами отриманими. До
первісної вартості запасів, основних запасів, нематеріальних активів витрати на
відсотки за кредитами не включалися, оскільки такий підхід був регламентований
відповідними П(С)БО 9 "Запаси” (п. 14), П(С)БО 7 "Основні засоби” (п. 8), П(С)БО 8 "Нематеріальні активи” (п. 11). З введенням в дію цього положення у зазначених
об’єктів обліку первісна вартість може включати витрати на відсотки та інші
витрати підприємства, пов’язані із запозиченням. Цей підхід П(С)БО 31 зазначає
як капіталізацію фінансових витрат. Тобто, нараховані фінансові витрати
визнаються, незалежно від того, сплачені вони чи ні, а далі підприємство
вибирає метод обліку.
Леваніна Ж.А. у своїй
праці "Нові аспекти обліку фінансових витрат” наголошує на спірності
доцільності капіталізації. Автор стверджує, що сама капіталізація фінансових
витрат як альтернативний метод може бути як передбачений обліковою політикою,
так і ні, якщо підприємство залишиться у поглядах щодо їх обліку на позиціях,
які діяли до нововведення (прийняття П(С)БО 31). Але це необхідно зазначити в
наказі про облікову політику підприємства. Такий вибір має певні обґрунтування,
виходячи з необхідності вести облік з дотриманням стандартів та принципів
бухгалтерського обліку. У разі не включення відсотків за кредит до первісної
вартості кваліфікаційних активів не порушується принцип обачності, згідно з
яким методи оцінки, що застосовується в бухгалтерському обліку, повинні
запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і
доходів підприємства. Натомість за умови капіталізації зазначений принцип може
порушуватись, але при цьому поширюється дія принципу історичної (фактичної)
собівартості, що визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх
виробництво та придбання, і в цьому випадку фінансові витрати також входять до
їх складу [5].
6.
Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку фінансових витрат № 1300, в яких визначений порядок капіталізації фінансових витрат, наведено
визначення суми фінансових витрат, які підлягають капіталізації та порядок
відображення інформації про фінансові витрати у бухгалтерському обліку [6].
В. В. Перестороніна, О. Л.
Поволоцька вважають суттєвими проблемами, які безпосередньо впливають на стан
системи банківського кредитування, є: відсутність законодавчого забезпечення,
невідповідність норм чинного законодавства щодо кредитування вимогам
сьогодення. Також ними наголошується, що нормативне регулювання кредитних
відносин НБУ не має системного характеру та не забезпечує сталого
функціонування й розвитку системи банківського кредитування в Україні:
необхідна державна програма вдосконалення системи банківського кредитування
позичальників, яка охоплювала б нормативно-правові та економічні напрями
фінансування кредиту в економіці [7].
Список використаних джерел
1. Цивільний кодекс України № 435–ІV від 16 січ. 2003
р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.
2.
Господарський
кодекс України № 436–ІV від 16 січ. 2003 р. [Електронний
ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.
3.
Податковий
кодекс України № 2756–VІ від 02 груд. 2010 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада
України. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.
4.
Положення
(стандарт) бухгалтерського обліку 11 "Зобов’язання”, затверджене наказом
Міністерства фінансів України № 20 від 31 січ. 2000 р. [Електронний ресурс] /
Верховна Рада України. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.
5. Леваніна Ж. А. Нові аспекти обліку фінансових витрат / Ж. А. Леваніна //
Науково-виробничий журнал "Держава та регіони”, серія: Економіка та
підприємництво. – 2010. – № 3. – С. 142–145.
6. Методичні рекомендації з
бухгалтерського обліку фінансових витрат затверджені Наказом Міністерства фінансів України № 1300 від 01
лист. 2010 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.
7. Затварська О. Особливості кредитування малого і середнього бізнесу в
Україні / О. Затварська // Вісник Білоцерківського державного аграрного
університету: Збірник наукових праць. – Біла Церква, 2006. – Вип. № 38. – С.
25–31.
| 
