|
Перерва Максим
здобувач,
ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. В.
Гетьмана»,
м. Київ
РОЗБІЖНОСТІ ПРИ ВИЗНАЧЕННІ ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК У
ФІНАНСОВОМУ ОБЛІКУ ТА ЗА ПОДАТКОВИМИ РОЗРАХУНКАМИ
Питанням
уніфікації бухгалтерського та податкового обліку присвячено праці таких
вітчизняних вчених, як М.Я. Дем’яненка, О.Ф. Кирилюк, Л.І. Стаднік, О.
Кисельової, Л. Г. Ловінської, О. С. Білоусової. В Податковому кодексі спробували зблизити
бухгалтерський та податковий облік. Визначення прибутку для оподаткування буде
відбуватися на основі даних бухгалтерського обліку з урахуванням тимчасових і
постійних податкових різниць.
У Податковому кодексі України (далі ПКУ) визнання доходів
та витрат з метою визначення об’єкту оподаткування податком на прибуток здійснюється
за методом «нарахувань та співставлень», передбаченим відповідними положеннями
(стандартами) бухгалтерського обліку. Так, доходи та витрати враховуються при
обчисленні об’єкта оподаткування в момент їх виникнення незалежно від дати
надходження або сплати грошових коштів.
До 1 квітня 2011р.
об’єктом оподаткування був прибуток, який визначався шляхом зменшення суми
скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника
податку та на суму амортизаційних відрахувань.
З 1
квітня 2011р. об'єкт оподаткування (ст.
134 ПКУ) визначається за
методом, прийнятим у бухгалтерському обліку — шляхом зменшення суми доходів
звітного періоду, визначених згідно зі
статтями 135-137 ПКУ, на
собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг) та суму інших витрат звітного періоду,
визначених згідно зі статтями 138-143 ПКУ, з урахуванням правил, встановлених
статтею 152 ПКУ. У свою чергу доходи (що складаються з доходів від операційної
діяльності та інших доходів) і витрати (знову ж
таки «операційні» та «інші») також відображаються за правилами
бухгалтерського обліку—у момент їх виникнення, незалежно від дати надходження
чи сплати коштів (тобто отримані передоплати та аванси доходів не збільшують (п.п. 136.1.1), а перераховані оплати
до витрат не включаються (п.п.
139.1.3). При цьому доходи
збільшуються за датою переходу права власності на товар, а при поставці робіт
(послуг) — за датою складання акта чи іншого документа, що підтверджує
виконання робіт чи надання послуг (п.
137.1). Як відомо, момент переходу права власності встановлено у ст. 334 ЦКУ. У ній зазначено, що
права власності у набувача майна за договором виникають з моменту передачі
майна, якщо іншого не встановлено
договором чи законом. При цьому в цілому прослідковується схожість побудови структури розділу
III ПКУ з Законом «Про оподаткування прибутку підприємств». Так,
зокрема:
—за
доходами наводиться
перелік доходів, що враховуються (ст.
135) та не враховуються (ст.
136) при обчисленні об'єкта оподаткування, а також порядок їх визнання
(дата відображення, ст. 137);
—за
витратами також
перелічуються витрати, що враховуються (ст.
138) та не враховуються (ст.
139) при обчисленні об'єкта оподаткування, а також уже дещо змінені
витрати подвійного призначення (ст.
140).
Таким чином, такі поняття як „валові доходи” і
„валові витрати” в ПКУ відсутні, але змінились не лише назви, а й склад доходів
і витрат також відрізняється від того, який був раніше. І головне те, що тепер
визнання та класифікація доходів чи витрат для цілей оподаткування
обумовлюватиметься, головним чином, національними положеннями (стандартами)
бухгалтерського обліку.
Важливо зазначити, що:
·
з'явилося таке обмеження: витрати
на покупку товарів (робіт, послуг) та інших активів у фізосіб-єдиноподатників (підприємців)
з 01.04.2011 р. уже не можна включати
до витрат (п.п. 139.1.12), за
винятком витрат, понесених у зв'язку з придбанням робіт, послуг у фізичної
особи — платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері
інформатизації;
·
уцінка (дооцінка) активів, що проводиться в бухгалтерсьому обліку, як і
раніше, не впливає на облік з метою оподаткування (п. 152.10);
·
в операціях з пов'язаними особами, особами, що не є платниками, та
особами, що сплачують податок за іншими ставками ніж платник податку на
прибуток, слід, як і раніше, орієнтуватися на звичайні ціни, причому з
урахуванням уже 20 % коридору (п. 153.2);
·
відмінені загальновідомі
валововитратні обмеження, зокрема витрати на паркування, оренду легкового
автотранспорту (п.п, 138.10.2), витрати
на проведення рекламних заходів (п.п.
140.1.5) можна включати до витрат у повному обсязі;
·
привілейований статус (не відображення в податковому обліку, на відміну від
загальновстановлених правил) займає поворотна фінансова допомога, отримана від
засновника (учасника, у тому числі нерезидента), за умови її повернення не
пізніше 365 днів з дати отримання (передостанній
абзац п.п. 135.5.5 ПКУ);
·
уточнення торкнулося посередницької діяльності: прямо вказується на
відображення доходу комітентом за датою продажу товару, зазначеного у звіті
комісіонера (п. 137.5), та
невідображення доходу за комісійними грошовими коштами та товарами в
комісіонера-посередника (п.п.
136.1.19);
·
у деяких випадках (п.п. 140.1.2) до
витрат не потрапляють роялті нерезидентам;
·
збережене 85 % обмеження щодо витрат при придбанні товарів, робіт, послуг в
офшорних нерезидентів (п. 161.2).
З 1
квітня 2011 року в обліку з метою оподаткування
збережено розподіл основних засобів на «виробничі» та «невиробничі». При
цьому з 2 кварталу 2011 року податкова класифікація основних засобів (п.
145.1 ПКУ) вже складена
відповідно до П(С)БО 7 — із виділенням 16 (сформованих на базі бухгалтерського
обліку) груп основних засобів і
веденням усередині кожної пооб'єктного (а
не групового, як наприклад, було для основних фондів груп 2 — 4, ст. 146.1 ПКУ) обліку, а також установленням для кожної групи мінімально допустимого
строку корисного використання (амортизації) об'єктів (залежно від групи
основних засобів — від 2 до 20 років). Остаточно ж розподілити об'єкти за новими податковими групами і перевести
об'єкти із 4 груп у «податкові» 16 треба шляхом проведення інвентаризації станом на 1 квітня 2011 року (див. п. 6 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ). При цьому вартість , яка амортизується, за кожним об'єктом основних засобів
визначається за даними бухобліку
(по суті, як «бухоблікова» залишкова вартість об'єкта, за винятком дооцінок,
проведених після 1 січня 2010 року, суму яких до «податкової» вартості, що
амортизується, включати не дозволено, очевидно,
щоб уникнути тим самим завищення «податкової» вартості основних засобів). Якщо
на 01.04.2011 р. загальна вартість усіх груп основних (виробничих) засобів за
даними бухгалтерського обліку виявиться меншою ніж загальна вартість всіх груп
основних фондів за даними обліку з
метою оподаткування, то різницю, що
виникла, можна буде амортизувати
в податковому обліку прямолінійним методом протягом 3 років як окремий об'єкт.
Нововведенням є
плановане підвищення вартісного критерію при зарахуванні об'єктів у обліку з
метою оподаткування до складу основних засобів— з 1000 грн. до 2500 грн. (див.
визначення «основних засобів» у п.п.
14.1.138 ПКУ), яке,
щоправда, фактично набере чинності лише з 2012 року (л. 14 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні
положення» ПКУ). Поки що
ж на 2011 рік усе ще буде збережено існуючий вартісний критерій у розмірі 1000
грн.
На відміну від поперднього законодавства, облік
балансової вартості основних засобів кожної з груп ведеться за кожним з об’єктів,
що входить до складу окремої групи, включаючи вартість поліпшення основних
засобів, отриманих безоплатно або в оперативний лізинг (оренду) та в цілому по
групі як сума балансових вартостей окремих об’єктів такої групи згідно п.146.1.
При дотриманні умов,
зазначених у п. 154.6 ПКУ, підприємство з 1 квітня 2011 року може перейти на
нульову ставку податку на прибуток. На період з 1 квітня 2011 року до 1 січня
2016 року застосовується ставка 0 відсотків для платників податку на прибуток,
у яких розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим
підсумком з початку року не перевищує трьох мільйонів гривень та нарахованої за
кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників, які
перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим, ніж дві
мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено законом, та які
відповідають одному із трьох критеріїв, визначених ПКУ.
В процесі роботи над
темою було досліджено, яким чином взаємопов’язані вимоги ПКУ в частині обліку
витрат з вимогами П(С)БО 16. Як показує порівняльний аналіз складу собівартості
продукції (робіт, послуг), визначеної за даними бухгалтерського обліку та
собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг з
податкового обліку, між ними є кілька принципових відмінностей, що не
дозволяють говорити про тотожність зазначених величин.
Список використаних джерел
1. Податковий кодекс України від
02.12.2010 р. № 2755-VІ, зі змінами.
2. Закон України «Про оподаткування
прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року
N 334/94-ВР, зі змінами (втратив чинність)
3.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене
наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318 , зі змінами
4.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток»,
затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2000р. №353, зі
змінами
5.
Солошенко Людмила. Податок на прибуток //Податки та бухгалтерський
облік.—грудень, 2010 .— № 102
(1391).—С.29-33.
| 
