Таранова Галина
асистент
Феодосійський політехнічний інститут
Національного університету
кораблебудування ім. адм. Макарова,
м. Феодосія
ДЕЯКІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ
Одна
з нагальних проблем постприватизаційного періоду української економіки – це
проблема формування та ефективного функціонування корпоративного сектора. Його
формування припадає на кінець 80-х – початок 90-х ровів, ще до початку ринкових
реформ. Однак найактивніше цей процес став розвиватися після прийняття Закону
України «Про господарські товариства», що зумовило масове створення
господарських товариств через перетворення державних підприємств на акціонерні
товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші види корпоративних
форм господарювання [1].
Корпораціями
в сучасній економічній і
правовій літературі називаються господарські товариства (насамперед акціонерні
товариства), які мають статус юридичної особи, утворені шляхом об'єднання майна
засновників і існують незалежно від зміни конкретних учасників.
Якщо звернутися до сучасного вітчизняного
законодавства Господарський кодекс України [2] визначає корпорацію як договірне
об'єднання, створене на основі об'єднання виробничих, наукових і комерційних
інтересів підприємств, які об'єдналися, з передачею ними окремих повноважень
централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління
корпорації, а корпоративні права становлять права особи, частка якої
визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи
в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону,
а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
У широкому розумінні корпоративне управління
розглядають як систему, за допомогою якої спрямовують та контролюють діяльність
господарського товариства.
У сучасній практиці суб’єктами корпоративного
управління виступають: емітенти - як правило, це акціонерні товариства; акціонери,
тобто інвестори; менеджери корпоративного підприємства; держава в особі органів
державної влади і місцевого самоврядування; кредитори та інші зацікавлені
особи, які тим чи іншім способом втягуються в процес функціонування
підприємства.
Об'єктами
корпоративного управління в
Україні є господарські товариства. Проте не всі господарські товариства
попадають під поняття корпоративних. До таких насамперед відносять акціонерні
товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, тобто ті, в
яких управління відокремлене від власності.
Загальним об'єктом управління можна вважати
корпоративні права, проте вони не можуть існувати без корпорації як цілісного
суб'єкта господарювання - юридичної особи.
Об'єктом корпоративного управління є також
державне майно, передане в статутні капітали господарських товариств, акції
акціонерних товариств, що належать державі [3].
У світовій практиці виділяють такі види корпоративних
об’єднань: союзи, господарські асоціації, концерни, консорціуми, картелі,
корнери, конгломерати, трести, синдикати, франчайзи, холдинги. Таке різноманіття
корпоративних об’єднань властиве західним краї нам з високим рівнем технічного
прогресу. В Україні такі об’єднання ще тільки створюються. Переважають союзи та
асоціації. Останнім часом дедалі частіше з’являються об’єднання у вигляді холдингів
та концернів.
Найбільш розповсюдженою формою корпорацій в світі
виступають акціонерні товариства. Таке твердження є справедливим і для
вітчизняних підприємств: аналіз свідчить, що найбільш активно акціонерні
товариства створювалися в 1994-1996 роках: з досліджуваних підприємств в цей
період було створено 52,7 % акціонерних товариств України (59,5 % ВАТів та 44,3 % ЗАТів). Саме на цей період
припадає найвища активність приватизації об’єктів державної та комунальної власності. Після цього
темпи створення акціонерних товариств стали повільніші. Причому, в останні роки динаміка створення ЗАТ (ПрАТ) значно
переважає темпи створення ВАТ (ПАТ) [4].
Дослідження системи корпоративного управління
дозволило виявити деякі особливості у вітчизняному корпоративному управлінні,
які негативно впливають на ефективне функціонування підприємства: дублювання
функцій – функціональні обов’язки перетинаються, створюючи безлад. Відсутність
прозорості системи корпоративного управління сприяє додатковим витратам грошових,
матеріальних та інших ресурсів; спостерігається приховане протистояння
інтересів керівників відділів і керівників загальнокорпоративного рівня.
Нерідко зустрічається ситуація, коли керівники відділів займаються лише
оперативним управлінням і вирішенням різних локальних питань. Проте часу на
питання стратегії і впровадження змін, викликаних сучасними потребами сфери, не
вистачає. Керівники загальнокорпоративного рівня зацікавлені в ініціативі і
реалізації питань стратегічного розвитку за відлагодженої роботи існуючого
бізнес-механізму; відсутня система поліпшення діяльності корпорації на всіх
ієрархічних рівнях, так, в дирекції зустрічаються співробітники, яким все одно,
як поліпшити їхню діяльність і діяльність дирекції взагалі [5].
Таким
чином, досвід зарубіжних країн показує, що за століття функціонування в умовах
ринкової економіки розвинутими країнами були сформовані норми та принципи
корпоративного управління. Так організація економічного співробітництва та
розвитку (ОЕСР) розробила та запропонувала загальні принципи корпоративного
управління, а саме система корпоративного управління повинна: захищати права
акціонерів; забезпечувати однакове відношення до акціонерів; регулювати
діяльність заінтересованих осіб в управлінні корпорацією; забезпечувати
своєчасне та точне розкриття інформації і її прозорість; забезпечувати
стратегічне керівництво товариством шляхом чіткої регламентації обов’язків
керівних органів. Загальна частина таких підходів знайшла відображення в
законодавчій базі України та вже використовується, але має свою певну
специфіку. Тому важливим для України, що тривалий час не мала своєї
корпоративної культури та управління, є створення власної системи регулювання,
яка мала би не повністю копіювати закордонні системи, а відображати
соціально-економічні особливості розвитку вітчизняного суспільства, враховуючи існуючий
позитивний досвід.
Список використаних джерел
1. Л.Є. Довгань, В.В. Пастухова, Л.М.Савчук.
Корпоративне управління. Навчальний посібник.– К.: Кондор, 2007.– 174 с.
2. Господарський кодекс України із змінами і доповненнями від от 16.01.2003 № 436-IV [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/.
3. Мальська М. П., Мандюк Н. Л., Занько Ю. С.
Корпоративне управління: теорія та практика. Підручник.– К.: Центр учбової
літератури, 2012. – 360 с.
4. Прокопчук
Л.М. Формування системи корпоративного управління в акціонерних товариствах [Електронний ресурс] //
Сталий розвиток економіки. Всеукраїнський науково-виробничий журнал. – 2012. –
№ 3 (13). – Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/sre/2012_3/273.pdf.
5. К.С. Шапошников. Сучасні інструменти
корпоративного управління: організаційна регламентація бізнес-процесів [Електронний ресурс] // Європейський вектор економічного розвитку.
Збірник наукових праць. – 2012. № 2 (13). – Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Eve
r/2012_2/94.pdf.
|