|
Оксана Радченко
к.е.н., провідний науковий співробітник
ННЦ «Інститут аграрної економіки» НААН
м. Київ
Державна підтримка
сільського розвитку
Сільський розвиток є важливим об’єктом державного регулювання і бюджетної
підтримки, спрямованої на підвищення стандартів життя
сільського населення, зростання ефективності функціонування АПК, покращення
стану довкілля та умов проживання [1, 3].
Нормативними актами [2] формуються
інституційні засади сільського розвитку, які мають економічну,
землевпорядну, демографічну, екологічну і інституційну складові, а власне державна підтримка сільського розвитку – це система
політичних і правових заходів, фінансування організаційних і економічних
факторів, виробничих і рекреаційних ресурсів та повноважень громад,
спрямованих на забезпечення стабільних прогресивних змін у виробничій,
соціальній і екологічній сферах сільської місцевості.
Бюджетна політика щодо сільського
розвитку не постійна й зазнає частих змін. У державному бюджеті невиправдано
знижені соціальні витрати на сільський сектор, спостерігається відомча
роз’єднаність управління сільськими територіями, а сільську місцевість як
окремий, єдиний об’єкт управління – не виділено та не розроблено державних стандартів його
забезпечення й регулювання. Рух бюджетних коштів на підтримку сільських
територій приведено в табл. 1. Виконання програм за період не перевищувало 80%.
Таблиця 1
Фінансування розвитку сільських територій у 2008-2011
рр., млрд. грн
Розпорядниками коштів визначено
кілька міністерств, загальне керівництво
виконання заходів і завдань програми здійснює
Мінагрополітики, яке є
розпорядником бюджетних коштів першого рівня. Через низьке фінансування зусилля зосереджено на підтримці
соціальної сфери та соціальному захисту. Але передумовою досягнення мети розвитку сільських територій слід вважати
одночасне включення в процес всієї необхідної сукупності соціальних, правових,
економічних, організаційних, управлінських, кадрових та інших чинників. Саме
тому форми державної підтримки мають реалізовуються
за напрямами: пряма підтримка сільських територій, підтримка
сільськогосподарського виробництва, створення переваг для сільського бізнесу.
Враховуючи досвід,
насамперед, країн ЄС, де Спільна Аграрна Політика поєднує елементи
регуляторно-ринкової, цінової, зовнішньоторговельної й структурної політики [3],
оскільки в аграрній економіці галузевий і територіальний фактори інтегровані в
одне ціле та поступово змістилися з вирішення проблем сільського господарства
до завдань розвитку сільських територій, - більшість вітчизняних науковців
сьогодні одностайні у розумінні того, що політика розвитку
сільськогосподарського виробництва і політика розвитку села близькі, але не тотожні. Отже, є життєва
потреба у визнанні рівнопріоритетності аграрного сектору і сільської
місцевості.
Важливим напрямом державної
політики сільського розвитку є подальший розвиток місцевого самоврядування на
сільських територіях. Досвід регіонів, де стабільно розвивається
агропромисловий комплекс, свідчить, що багато в чому зростання виробництва
зумовлено реальним реформуванням місцевого самоврядування, виконавчі органи
якого мають власний бюджет, податкову базу й самостійно управляють місцевим
господарством. Розвиток такого самоврядування важливий і з точки зору
дотримання місцевими органами влади економічних інтересів сільського населення
[4].
Аналіз структури доходів
місцевих сільських бюджетів регіонів України, таблиця 2, свідчить про те, що значну частку
їх надходжень забезпечують податкові надходження, зокрема податки на доходи – 40-66%,
збори та платежі 25-63%. Фактично головним джерелом надходжень місцевих
бюджетів є податок з доходів фізичних осіб. Натомість частка місцевих податків
і зборів, на відміну від більшості розвинених країн світу, є надзвичайно
низькою і становить близько 2 %, проте для окремих сільрад має тенденцію до
зростання – майже ¼ податкових надходжень.
Таблиця 2
Доходи місцевих бюджетів окремих сільських рад за 2012
рік
Свідченням посилення
централізації бюджету є значна частка офіційних трансфертів у структурі доходів
місцевих бюджетів. Це обумовлює зниження залежності витрат бюджетів регіонів
від їх доходів, що, у свою чергу, зменшує зацікавленість регіонів у мобілізації
доходів.
Недоліками діючої системи бюджетних відносин
сільського розвитку є: надмірне вилучення податкових надходжень до центрального
бюджету, що суттєво знижує можливості місцевих органів влади виконувати власні
та делеговані повноваження; різке
переважання офіційних трансферів у структурі доходів бюджетів органів місцевого
самоврядування; вузька база
оподаткування у межах сільських громад; незначні
обсяги або взагалі відсутність бюджетів розвитку у зведених бюджетах сільських
громад; низька зацікавленість органів місцевого самоврядування у збільшенні
податкових надходжень і розширенні бази оподаткування.
Згідно пропозицій Асоціації сільських та селищних
рад передбачено принципи формування
бюджетної підтримки сільського розвитку, вилучаючи до районного бюджету лише
25, а не 50% доходів сільських рад від оподаткування фізичних осіб, як це
передбачено нині [5].
Таким чином, для створення передумов ефективного
сільського розвитку слід надати повноваження сільським територіальним громадам
самостійно визначати пріоритети щодо облаштування відповідних сільських
територій із урахуванням місцевої специфіки. Також необхідним елементом
державної політики комплексного розвитку сільських територій має стати
створення ефективного механізму координаційної роботи щодо забезпечення
соціальних стандартів життя на селі та системи моніторингу сільського розвитку,
про що зазначено в Національному плані дій на 2013 рік в частині підвищення
ефективності видатків місцевих бюджетів шляхом поширення елементів
програмно-цільового методу на всі районні бюджети.
На сьогодні політика розвитку сільських територій в
Україні здійснюється в основному в рамках державної регіональної політики та державної
аграрної політики. Тому необхідно виокремити сільські території як самодостатній
об'єкт регулювання і вирішувати проблеми їх розвитку комплексно з прив'язкою до
європейських принципів і стандартів.
Є
потреба в комплексному підході до вирішення проблем сільського розвитку, що
передбачає розгляд всіх аспектів на національному і регіональному рівнях:
сільського господарства, управління матеріальними ресурсами, екології,
соціальних пріоритетів, об'єктів соціальної сфери.
Список використаних джерел
1. Жук В.М.
Теоретико-методологічні засади обліку та контролю підтримки сільського розвитку
/ В.М. Жук // Збірник наукових праць. Економічні науки, серія "Облік і
фінанси". Випуск 8 (29). – Луцьк, 2011. – 536 с., С.142-151.
2. Концепція
Загальнодержавної програми сталого розвитку сільських територій до 2020
року [Електронний ресурс. Режим доступу: www.swap-rural.org.ua/.../attachment2.pdf].
3. Проблеми та перспективи розвитку сільських
територій України (на прикладі
Карпатського регіону): науково-аналітична доповідь
НАН України. Інститут регіональних досліджень; [наук. ред. В. В.
Борщевський]. — Львів, 2011.-60 с.
4. Посилення
впливу системи оподаткування на соціально-економічний розвиток сільських територій [Текст] / О. О. Непочатенко, П. М. Боровик,
О. С. Тригубенко // Облік і фінанси АПК. - 2012. - №3. - С. 102-109.
5.
Пропозиції Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад щодо проблемних
питань фінансового забезпечення та функціонування сільських та селищних рад
[Електронний ресурс. Режим доступу:
http://vassr.org/index.php/ua/association-news/416-aazarov-propoz].
| 
