Пастух О.В., аспірант,
Національний авіаційний
університет
м. Київ, Україна
Економічне стимулювання працівників
Реформування
вітчизняного господарства у ринкове об’єктивно вимагає підвищення якості праці
в усіх секторах економіки країни, а значить і конкурентоспроможності робочої
сили. Водночас значною перепоною у здійсненні економічної реформи є відсутність
ефективного стимулювання праці на вітчизняних підприємствах, що своєю чергою
призвело до ослаблення трудової активності в умовах економічної кризи, падіння
рівня життя населення. Стимулювання визначається як важлива складова
управління, яка лежить в основі розробки стимулів ефективної діяльності
суб’єктів трудового процесу.
Виплати з прибутку,
що належить роботодавцю, на користь робітників розглядається як важливий
елемент матеріального стимулювання високоякісної і продуктивної праці, яка
забезпечує власнику капіталу приріст прибутку і перевищує витрати, пов’язані з
цими додатковими виплатами. Відтак, застосовані в ринковій економіці механізми
дещо стримують збільшення розриву між багатими і бідними прошарками населення,
але не знімають, а тільки завуальовують головне протиріччя ринкових відносин –
домінування капіталу над працею. Людський капітал не розглядається як
більш-менш рівноправний партнер в стосунках з фізичним (грошовим) капіталом –
по-суті ігнорується та обставина, що без участі людського капіталу фізичний
капітал – мертвий.
Повинен бути
знайдений компроміс щодо визначення і спрямування на користь колективу найманих
працівників науково-обґрунтованої частини приросту кінцевих результатів
діяльності підприємства (доходів, прибутку) в періоді, що розглядається, в
порівнянні з попереднім. При незмінності всіх принципів оплати праці в ринковій
економіці (включаючи матеріальне стимулювання з прибутку підприємства) такий
компроміс в умовах побудови соціально-орієнтованої економіки дозволив би
пом’якшити протиріччя між капіталом і працею, зменшив домінування фізичного
(грошового) капіталу і підвищив суспільний статус людського капіталу, сприяв
зменшенню розриву між «багатими» і «бідними» прошарками населення.
При обґрунтуванні
приросту доходів колективу працівників необхідно спиратись на показники, які
об’єктивно відображають реальні зрушення в економіці країни і на окремих
підприємствах. Такими показниками можуть бути насамперед показники економічної
ефективності.
Економічне
стимулювання і підвищення доходів найманих працівників повинно бути пов’язано,
насамперед, з темпами економічного зростання і підвищенням економічної
ефективності виробництва. Якщо такого підвищення не відбувається, то всі інші
пропозиції щодо зростання доходів працівників малоконструктивні. Якщо в
періоді, що розглядається, мало місце підвищення економічної ефективності, то
доходи працівників об’єктивно повинні збільшитись. Для визначення величини
такого збільшення повинен бути встановлений функціональний зв’язок між
приростом ефективності виробництва і приростом доходів працівників.
На сьогодні відсутня
єдина загальноприйнята і науково-обґрунтована система показників економічної ефективності
діяльності суб’єктів господарювання на мікро- і макрорівнях. До цього часу не
розроблено науково-обґрунтований підхід до кількісного визначення
узагальнюючого ресурсного показника економічної ефективності виробництва, який
дозволяв би на базі даних державної офіційної звітності окремих підприємств
проводити відповідні розрахунки і використовувати їх як інструмент для
обґрунтування підвищення доходів найманих працівників.
Розподільчі відносини
базуються на реальному економічному потенціалі країни. Тому передумовою більш
справедливого розподілу доходів є підвищення ефективності виробництва, що
робить механізм такого розподілу дієвим, а не декларативним.
Ґрунтуючись на
концепції економії суспільної праці i засадах системності, трансформації
ресурсів, прямої та відносної економії живої і уречевленої праці був встановлений
функціональний зв’язок між
ефективністю виробництва і його чинниками. Його формалізація дозволила математично вивести формулу, яка показує величину підвищення (зниження)
узагальнюючого показника економічної ефективності виробництва при
зміні обсягів застосовуваних ресурсів у
двох порівнювальних періодах. Це дало
можливість на матеріалах офіційної
статистики і звітності підприємств кількісно визначити загальний економічний
ефект (Е) і узагальнюючий показник економічної ефективності виробництва (КЕ) в економіці країни і окремому підприємстві.
При аналізі складових
загального економічного ефекту встановлено, що ефект від раціонального
формування та більш інтенсивного використання виробничого потенціалу в частині
уречевленої праці повинен бути в повному обсязі віднесений на користь
підприємців – його вплив знаходить свій відбиток у збільшенні чи зменшенні
чистого прибутку підприємства. Ефект від використання живої праці не можна
однозначно віднести до одного з суб’єктів ринку – його величина повинна бути
об’єктивно розподілена між роботодавцем, державою і найманим працівником.
З метою визначення
питомої ваги вкладу колективу найманих працівників у приріст (доходів) прибутку
підприємства проведено розклад ефекту від використання живої праці на складові.
Частина ефекту, яка належить працівникам визначається як добуток фактичного
фонду заробітної плати і темпу (коефіцієнту) приросту продуктивності живої праці
в періоді, що розглядається.
Джерелом економічного
стимулювання і додаткових виплат працівникам за їх внесок в підвищення
ефективності діяльності підприємства може слугувати як фонд заробітної плати,
що збільшує собівартість продукції, так і прибуток підприємства. В тому і
другому випадку це порушує усталений баланс інтересів між економічними агентами
– роботодавцями, працівниками, державою. Нами розроблені і підкріплені
відповідними розрахунками на матеріалах економіки України і ДП МА «Бориспіль»
варіанти механізму «приріст ефективності – приріст доходів працівників», які
якомога менше зачіпають і по можливості враховують інтереси всіх учасників
виробничого процесу. Зокрема, варіанти включення додаткових виплат працівникам
у собівартість продукції; коли ці виплати формуються за рахунок зменшення
чистого прибутку чи загального прибутку підприємства; коли в формуванні цих
виплат приймає участь держава.
Таким чином, доходи
найманих працівників повинні складатися з двох частин:
–гарантованої частини – поточного
фонду заробітної плати, який формується на ринку праці з урахуванням державних
регуляторів, укладених тарифних угод між профспілками і роботодавцями щодо
системи преміювання і входить до складу собівартості продукції;
–негарантованої частини, яка
пов’язана з довготерміновими результатами роботи підприємства, залежить від
темпів підвищення продуктивності праці і формується з його прибутку.
Література
1. Воронін О.О.
Методика визначення узагальнюючого показника економічної ефективності
виробництва. «Економіст»№4, 2007.
2. Воронін О.О.,
Пастух О.В. Ефективність виробництва і розподіл економії суспільної праці між
суб’єктами ринку. «Економіка України»
№3, 2009.
3. Воронін О.О.,
Пастух О.В. Вклад найманих працівників у результати діяльності підприємства.
«Україна: аспекти праці» №2, 2009.
| 
