УДК 330:331:338

Кармазін Вікторія

асистент

Білоцерківський інститут економіки та управління

ВНЗ «Університет «Україна»

м. Біла Церква

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Анотація

У статті проаналізовано досвід розвинених країн щодо залучення некомерційних організацій до вирішення питання підвищення ефективності соціальної політики, визначено потребу у відмові від монополії держави в частині надання соціальних послуг за рахунок більш широкої участі некомерційних організацій, у залученні механізмів та інструментів, які дозволять соціально орієнтованим некомерційним організаціям надавати соціальні послуги населенню, необхідність створення сприятливого соціального середовища.

Ключові слова: глобалізація, соціальна політика, соціально-економічний розвиток, соціально-орієнтована економіка.

За сучасних умов необхідно провести модернізацію української економіки. Необхідно налагодити реальну взаємодію між владою й суспільством, приймаючи до уваги прогалини в соціально-правовій грамотності населення. Країна на сьогодні потребує глобальної модернізації, яка зробить її справді соціальною державою. Держава повинна забезпечувати соціальні гарантії громадянам, а не монополізувати сферу надання таких послуг. Це можливо через включення механізмів суспільно-державного партнерства, залучення коштів бізнесу та недержавних фінансових фондів.

Соціальна модернізація неможлива без залучення в цей процес інститутів громадянського суспільства (некомерційні організації, особливо благодійні та волонтерські організації, підприємництво в соціальній сфері), які нині найбільш активні, але не повною мірою можуть реалізувати свої можливості. Особлива роль має відводитися громадському контролю. Необхідно більш активно впроваджувати нові механізми у соціальній політиці: суспільно-державне та державно-приватне партнерство. Розвиток громадянського суспільства та зміцнення соціально-орієнтованих некомерційних організацій підвищить соціальну стійкість країни, зміцнить довіру суспільства до влади, дозволить на консолідованій основі вирішувати завдання соціальної й технологічної модернізації України.

Метою дослідження є виявлення особливостей модернізації у соціальній сфері, визначення основних задач, що стоять перед українською владою в реформуванні системи відносин між державою та бізнесом, у створенні сприятливого інвестиційного середовища й у активному залученні інститутів громадянського суспільства до модернізаційних процесів в Україні.

Пошук власної моделі розвитку – це передусім намагання визначити оптимальний шлях побудови сучасної, конкурентоспроможної, привабливої для життя країни. Безперервна модернізація та інноваційність – такою має бути універсальна формула не тільки політичного, а й економічного, соціального, культурного, гуманітарного розвитку [1, с. 8].

Соціальну сферу сучасної України можна охарактеризувати наступним чином:

• правовою, соціальною незахищеністю частини населення країни;
• високою часткою безробітних, особливо серед молоді;
• високим рівнем бідності, у тому числі сімей з дітьми;
• недостатньою увагою до створення безбар’єрного середовища для людей з обмеженими можливостями;
• незадовільною роллю житлового господарства та комунальної сфери у поліпшенні якості життя населення;
• повільним зниженням кількості неблагополучних сімей та соціального сирітства;
• соціальними проблемами мігрантів, біженців, вимушених переселенців;
• зниженням здоров'я і тривалості життя населення;
• зростанням осіб, що зловживають алкоголем, збільшенням кількості ВІЛ-інфікованих, поширенням наркоманії в молодіжному середовищі.

Наразі необхідна активна модернізація соціальної політики, формування сильної в економічному, політичному, військовому, науковому та інших відносинах країни за зростання добробуту її населення. Соціально-економічна політика має бути практично орієнтованою на такі сегменти, як інститути, освітня сфера, адміністративна, судова система, і т.д., які можуть бути створені чи реформовані державою.

Модернізація – це система заходів щодо подолання економічного й технологічного відставання України від розвинених країн Заходу. Вона може відбуватися різними шляхами. Модернізація знизу може призвести до революції, а зверху – до мобілізаційного сценарію, який передбачає безробіття, податковий тиск, соціальну незахищеність і т.д. За сучасних умов важливо, коли в цьому процесі проходить активний діалог та взаємодія між суспільними групами та верховною владою, Урядом, що враховує як потреби населення, так і можливості держави [2, с. 17].

За даними дослідження, здійсненого науковцями університету ім. Дж. Хопкінса (США), в середньому по групі із 38 країн частка державного фінансування в загальному обсязі доходів недержавних некомерційних організацій складає близько 36%. У країнах Західної Європи, в Канаді та Ізраїлі вона перевищує половину всіх доходів некомерційних організацій і досягає 54%. Частка державного фінансування в доходах некомерційних організацій в країнах Східної Європи, Скандинавії та англосаксонських нижча – 42%, 35 і 36% відповідно. Істотно нижчий цей показник в країнах Латинської Америки – 19%. Цілком природно, що некомерційні організації в сферах освіти і науки, охорони здоров'я лідирують серед одержувачів державних коштів. У Німеччині частка державних коштів в доходах некомерційних організацій, що діють у сфері охорони здоров'я, доходить до 94%. На рівні 75-80% цей показник знаходиться у Франції, Австрії, Канаді. Високою є частка державних коштів у доходах некомерційних організацій, що діють у сфері освіти і науки в Австрії, Німеччині та Франції – 72-75% [3]. З наведених даних випливає, що в більшості розвинених країн рівень державного фінансування некомерційних організацій в цих соціальних сферах перевищує середній рівень державного фінансування некомерційного сектору.

Однак, навіть у самих ринкових економіках великі інноваційні прориви – продукти державних програм. Манхеттенський проект, який призвів до створення атомної зброї та ядерних технологій – це чисте держзамовлення американського уряду. Інтернет був розроблений і запущений Пентагоном.

Тому роль держави в інноваційній економіці повинна складатися у створенні сприятливого інвестиційного середовища, у стимулюванні бізнесу та науки до інновацій за допомогою чітко сформульованого і профінансованого держзамовлення на наукові дослідження, на підтримку академічної науки й університетів.

Ще за часів Радянського Союзу у населення нашої країни сформовано утриманський підхід у багатьох питаннях, що стосуються соцзабезпечення. Ситуація, що склалася в соціальній сфері в Україні, переважним чином використовує старі механізми. При цьому свою роль відіграють різні фактори: нелінійність розвитку, позитивна роль національних традицій соціальної еволюції, вплив на суспільний розвиток ендогенних та екзогенних факторів, варіативність розвитку соціальних структур в умовах однієї системи, можливість переривчастості соціального розвитку та підсилення залежності результатів від реальних дій основних акторів [4, с. 58].

Західні країни вже давно перейшли на приватне інвестування соціальної політики, яке становить майже 40% від загальних грошових вливань у цю структуру, тоді як в Україні влада продовжує фінансувати сумнівні проекти з держбюджету.

Владі потрібно зробити соціальну політику привабливою для інвесторів, щоб осередки українського суспільства були не тільки економічно спрямованими, а також гуманітарно та соціально захищеними, створити сприятливе інвестиційне середовище.

Реалізація політики соціальної модернізації дозволить створити в Україні дійсно соціальну державу, наблизить українську соціальну сферу до формату, який відповідає вимогам європейського та світового рівнів та забезпечить дотримання принципу соціальної справедливості.

Список використаних джерел

1. Модернізація України – наш стратегічний вибір: Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К., 2011. – 416 с.
2. Модернизация России: условия, предпосылки, шансы. Сборник статей и материалов. Выпуск 2 / Под ред. В.Л. Иноземцева. – Москва: Центр исследований постиндустриального общества, 2009. – 272 с.
3. Модернизация институтов социальной политики на основе общественно-государственного партнерства http://infopublic.ru/index.php?dn=nko&to=art&id=196.
4. Побережников И.В. Переход от традиционного к индустриальному обществу: теоретико-методологические проблемы модернизации. – М.: РОССПЭН, 2006. – 240 с.